Українська народна казка – Вовк, собака та кіт

Був собі чоловік, і жив у нього собака. Собака цей, поки молодий був, то й стеріг хазяїна, а як зістарився, то господар прогнав його з подвір’я. Ходив він собі степом, ловив там миші, що попало, те й їв. Уночі перестрів того собаку вовк та й каже: – Здоров був, собако!

Поздоровкалися. Вовк і питає: – Куди ти, собако, йдеш? – Поки я молодий був, мене хазяїн любив, бо стеріг його добро, а як зістарився, то він мене прогнав… Вовк тоді до нього: – Може, ти, собако, їсти хочеш?

– дуже хочу,- відповідає той. Вовк говорить: – Ходім, я тебе нагодую. – Пішли.

Ідуть степом. Побачив вовк вівці й посилає собаку: – Піди подивися, що то пасеться? Пішов собака, подививсь, вертається й каже: – Вівці.

– Хай вони виздихають! Понабираємо за зуби вовни і не понаїдаємося, голодні будемо. Ходім, собако, далі.

Ідуть далі. Побачив вовк гуси. – А піди,- каже вовк,- подивися, собако, що то там пасеться? Пішов собака, подививсь, вертається й каже: – Гуси. – Хай вони повиздихають!

Понабираємо за зуби пір’я і не понаїдаємося, голодні будемо. Ходім, собако, далі. Ідуть вони далі.

Побачив вовк – коняка пасеться.

– А піди,- каже, – собако, подивися, що то пасеться? Собака прибігає й каже: – Коняка. – Ну, то буде наша,- каже вовк. Пішли вони до тієї коняки.

Вовк почав щосили рити землю, щоб розсердитися. Тоді питає: – А дивися, собако, чи в мене вже хвіст тріпочеться? Подививсь собака. – Трохи,- відповідає.

– А тепер дивися,- каже вовк,- чи посоловіли в мене очі? – Авжеж,- відповідає собака. Тоді вовк як кинеться, як ухопить тую коняку за гриву! Розірвав її. Сіли вони разом із собакою та їдять.

Вовк молодий, то він і наївся скоро. А собака старий, гризе-гризе й нічого не з’їсть. Поприбігали собаки з навколишніх сіл та прогнали його. Іде той голодний собака степом. Назустріч йому такий саме старий кіт.

– Здоров був, коте! – каже йому собака.- А куди це ти йдеш? – А так, блукаю собі. Поки молодий був, то робив у хазяїна – миші ловив. А тепер уже старий став, чую погано, миші бачу погано,- хазяїн мене не злюбив, не дає мені їсти і прогнав із двору… То оце я й блукаю степом…

Собака каже: – Ну ходім, брате коте, я тебе нагодую. (Це вже й собака хоче так робити, як вовк). Ідуть вони вдвох. Побачив собака вівці та й посилав кота: – Біжи,- каже,- брате, подивися, що то пасеться? Кіт побіг, подививсь і каже: – Вівці.

– Хай їх цей та той забере! Понабираємо за зуби вовни і не наїмося. Ходім далі! Ідуть.

Собака побачив гуси. – Піди,- каже,- подивися, коте, що то пасеться? Кіт побіг, подивився і каже: – Гуси. – Хай їм лихо! Понабираємо за зуби пір’я і не понаїдаємося.

Ходім далі! Ідуть собі далі. Побачив собака коняку. – Біжи, брате,- каже собака котові,- подивися, що то пасеться? Пішов кіт, подивився й каже: – Коняка.

– Ну, це,- каже собака,- буде наша, поснідаємо добре! Почав собака рити землю, яриться та й каже: – А дивися, коте, чи в мене вже хвіст тріпочеться? – Ні,- відповідає той. Собака знов риє землю, щоби розсердитися, та й знову питає: – А що, чи тріпочеться? Кажи, що тріпочеться!

Подивився кіт та й каже: – Трішки почав тріпотітися… – Тріпнем бісову коняку! – рикнув собака. І знов почав він рити землю і питає кота: – А дивися, брате, чи посоловіли в мене очі?

А кіт каже: – Ні. – Е, ти брешеш! Кажи: посоловіли! – Ну, нехай посоловіли,- погоджується кіт.

Собака як розсердиться та як скочить на ту коняку! А коняка як дасть йому копитами по голові! Собака упав і очі витріщив.

А кіт підбіг та й каже: – Ой, братику, як у тебе очі посоловіли!


Українська народна казка – Вовк, собака та кіт