Жив на світі один цар і мав трьох синів. два були розумні, а третій, як водиться, дурень. І дожив той цар до глибокої старості. Однієї ночі приснився йому віщий сон: снилося йому, що є така вода, коли нею вмитися, то можна знову стати молодим. Вранці, пробудившись, став оповідати він той сон синам і сказав: – Котрий з вас дістане мені тієї води, матиме півцарства. Відізвався старший син: – Я вам, тату, тієї води дістану. Зразу ж наказав майстрам робити корабель.
Швидко той корабель зробили. Взяв він з собою кілька матросів і поїхав за тією водою.
Тоді каже третій: – Тату, я поїду, аж я вам тої води дістану. – Тю, дурню! Он ті розуми та й стільки часу їх нема.
Почав третій просити тата. І йому цар їхати. Поїхав і він, взявши собі на допомогу лиш двох стареньких вояків. Ну, їдуть вони морем, їдуть місяць, їдуть два місяці, ніде немає чужої землі. Ідуть далі, побачили гору, таку високу, що аж страшно дивитись на неї.
Каже царевич до своїх вояків: – Будемо під нею ночувати. Під’їхали, стали й уздріли
Царевич почав йому оповідати всю правду, який татові сон приснився про ту живильну воду. Каже йому пустельник: – Є така вода, тільки далеко. Я тут уже сто років живу, а ще не бачив ні пташки, ні мурашки, аж тебе оце бачу першого. Що б тобі подарувати?
Подарую тобі оце весло, як раз погорнеш ним, то сто миль проїдеш. Подякував царевич дідусеві, а той і каже: – Їдь попід цією горою, там іще два мої брати живуть, може, і вони щось тобі подарують. Подякував молодший син і поїхав. Об’їхав він гору аж надвечір. Приходить до другого дідуся і каже: – добрий вечір!
Відповів йому дідусь і питає так, як той перший старий, де він узявся? Він і тому всю правду розповів. А старий йому відповідає: – Є така вода, але ще далеко. двісті років тут живу, а ще не бачив нікого, оце ти перший до мене в гості прийшов.
Треба тобі щось подарувати. На тобі цю сопілочку. Як приїдеш ти до тієї води, а та вода на дуже високій горі, то заграєш – і все зсунеться вниз. Взяв царевич сопілочку і пішов.
Але перед відходом сказав йому дідок: – Їдь до мого старшого брата, він також тебе обдарує. Поїхав царевич до третього дідуся. Приїздить до нього, а той лише уздрів його та й питає: – Чого ти, царевичу, в таку далеку дорогу пустився?
І знову хлопець почав розповідати, що їде за молодильною водою татові. Старий каже йому: – Царевичу дорогий, триста літ тут живу, не видів ні пташки, ні мурашки, аж тебе першого бачу, тож скажу тобі, що вода молодильна вже не дуже далеко. На ж тобі три пляшечки: як приїдеш до тої води, набереш одну – буде миша,- кинь; набереш другу – буде щур, – кинь і другу; набереш третю – буде чиста,- сховай!
Ну, і поїхав царевич далі. Приїздить з вояками під гору, як глянув на неї, а вона така висока, більша як тисячу сажень. Наказав від’їхати кораблем трохи, вийняв ту сопілочку, що дідусь дав, як заграв у неї, а гора і зсунулась вниз. Причалює царевич до берега, виходить з корабля, бере одного вояка з собою і йде на ту гору.
Приходить до криниці, зачерпнув однією пляшечкою – є миша,- кинув; зачерпнув другою – щур,- знову кинув; зачерпнув третьою – чиста вода,- сховав її до кишені. Рушив уже звідти, аж дивиться: неподалік такий палац, самим сріблом і золотом оббитий, що він аж зачудувався та й каже до вояка: – Мій тато також багатий, а не має такого палацу, ану, зайду, подивлюся. Приходить до палацу, відчиняє двері, входить до покоїв. В одному покої лежить сіно, а в другому – жито і пшениця у великих мішках. Входить до третього покою – стоїть стіл, а на ньому стоять три пляшки вина і лежать три хлібини.
Сідає коло столу, п’є з одної пляшки і крає одну хлібину, п’є з другої і крає й другу хлібину і так само втретє. Напився, наївся. Пішов.
Дивиться – лежить панночка в ліжку, спить. Будив, будив – не встає. Що робити? Бере перо в руки, пише листа, що такий-то тут був. Затим повернувся на корабель і вирушив додому, утішений тим, що є вода.
Як раз махне веслом, то сто миль проїде. Іде він, їде і приїхав до заклятої гори, тай побачив здалеку своїх братів на ній, що там пасуться, бо вже не було у них ні хліба, ні до хліба. Тоді крикнув менший до них: – Погляньте, я дістав татові молодильної води; тепер пора додому, але зразу ідіть сюди, нате вам їсти. Посідали разом і їдять.
А старші потай між собою стали радитися. – Тато похвалять за воду, – каже старший до середульшого,- але коли дізнаються, що її дістав дурень, то що тато нам скаже? – Треба дочекатися, щоб він заснув, а тоді викрадемо у нього тую воду. Бо як інакше з’явимося на очі татові? Так і зробили.
Коли той нещасний дуже втомлений заснув, брати витягли в нього шклянку, А йому підсунули іншу. Приїжджають додому. Найменший і каже: – А я вам, тату, дістав молодильну воду.
– Ану давай, умиюся. Дав той бідолага, умився тато,- однаково лишився старим. Тепер кажуть ті, старші: – Що ви, тату, дивитеся на дурного! То ми тую воду дістали.
Дали татові. Умився він і став молодим. Тоді тато так розгнівався на наймолодшого сина, таким він став йому бридким, що не схотів і дивитися на нього. Замислив цар його стратити, та царевич про це довідався.
Одного разу цар з царицею пішли на прогулянку і забули ключі від каси. Наймолодший одяг три череси. Одним оперезався наголо, другим – поверх сорочки, третім – поверх камізельки. Потім набрав у них повно самих червоних дукатів і хотів уже йти в білий світ. Коли це заходить до покою кат, якому вже тато наказав стратити наймолодшого сина, і каже: – Прошу царевича, підемо на полювання.
Царевич зрадів, бо подумав, що тато подобрішав до нього. Зараз підемо. І пішли. Йдуть лісом, зайшли вже далеко.
От той кат і каже: – Знаєте, царевичу, що з вами маю зробити? Той питається: – А що? – Маю вас стратити.
А серце і палець з руки принести цареві. Царевич відповідає йому: – Знаєш що, маємо тут пса, серце з нього виймем, а палець я дам відрубати. до тата ж ніколи не повернуся. Так і зробили.
Царевич замотав руку, на якій відтяли палець, і пішов у світ. А кат узяв серце і палець, приніс і віддав цареві. Пішов царевич далеко у світ найнявся на службу до одного купця, який мав три крамниці.
Тут царевич став продавати різні речі, та так дешево, що покупці юрбою йшли до нього. Спродав він до вечора все, що було в першій крамниці, замкнув її. Тоді зняв з себе черес із червоними дукатами і додав до виручки. Прийшов додому, а купець його й питає: – Чого прийшов? А він відповідає, що спродав усе.
Купець здивувався: – Там речі лежали понад два роки, а ти за один день спродав? Став гроші рахувати, порахував і каже: – Якби мені ще й ті дві крамниці так спродати… Тим часом у палаці пробудилася та панночка, якій царевич залишив листа, коли воду брав, і пише вона до його тата, аби царевич приїхав до неї. Тоді цар зрозумів, як старші сини його ошукали, та й перепитує у того ката, що царевича мав стратити: – Може, ти його не стратив? Той признався, що не стратив.
Оголосив цар по краю, що шукає хлопця без мізинного пальця і що як тільки де з’явиться, щоб дали йому знати. Попи оголошували це по церквах, і той купець відізвався, що є в нього такий. Зараз же послали карету по царевича. Приїздить він, тато як уздрів – обійняв і поцілував сина.
На другий день спорядили корабель сів царевич на нього і поплив до панночки. Припливає під гору, як заграв на сопілочку – гора зсунулась, він вийшов з корабля, знайшов панночку і забрав з собою. Приїхали до тата, зіграли весілля, погостювали і поїхали до того палацу, де відшукав царевич красуню. Та й живуть собі, уже й синок у них є.
Одного разу синок розплакався. Батько не міг нічим його втішити й дав йому свою сопілочку, щоб дитина собі гралася. А сам узяв рушницю на плече і пішов у ліс на полювання, аж тут спохватився, що забув тую сопілочку, що від її гри гора зсувалася. Повернув додому, аж гора стала знову високою.
Ніяк вже не вилізти на неї. Побідкався та й пригадав, що в його дружини та є три сестри. Він собі гадає: “десь вони тут, недалеко мусять жити”,- і з тим пустився в дорогу. Ішов, ішов – знайшов одну сестру, наймолодшу. Заходить на подвір’я, аж там миша з рушницею бігає. Вийшла сестра, оборонила.
Почав він розповідати усе, як було. Вона йому й каже: – Іди до середульшої сестри, може, вона тобі допоможе. Миша тебе поведе. Іде миша спереду, а він за нею. Приходить до другої сестри, аж там щур з рушницею підбіг до нього, сестра вийшла, оборонила.
Увійшов до хати. Розповів і цій, так як тій сестрі. Вона й каже: – Іди до старшої сестри, може, вона твоєму лихові зарадить. Привели його щур з мишею до найстаршої сестри. дивиться, а там кіт з рушницею.
Кіт занявкав, сестра вийшла, оборонила. Увійшли до хати, почав розповідати всю правду: як він їздив за водою таткові, як оженився, як пішов на полювання і забув сопілку, все розповів. Вона каже йому: – Візьми цих троє звірят, як вони тобі не дістануть тієї сопілки, то вже ніхто тобі її не дістане. Взяв він із собою мишу, щура, кота і пішов із ними до тої гори.
Рушили, та спочатку треба через воду пливти, – взяв кіт усіх звірят на себе і поплив. Вилізли на гору. Підійшли до палацу, а брама зачинена. Каже кіт тоді миші: – Ти верти малу діру, а щур за тобою більшу.
Провертіли, прогризли двері і дістали сопілку. Пішли назад. Спустилися до води, взяв кіт на себе знову обох. Пливуть. А миша з радості бігає по голові.
Хотів кіт гримнути “сиди тихо”, та тільки розкрив рота,- сопілка і впала у воду. Вийшли на берег звірята і сваряться. Питає їх царевич: – де сопілка?
Вони зізналися, що втопили. А він їм каже: – Якщо не знайдете, то я вас поб’ю. Пішли вони понад берегом. дивляться – повзе рак, а за ним раченята. Схопив кіт рака, а він і каже: – Котику, не руш мене, бо я маю дрібні діти!
А той відповідає: – Знайди мені сопілку, тоді не з’їм. Рак пірнув, шукає, нема. Виходить і каже: – Нема.
Кіт посварився на нього і каже: – Іди, шукай, бо як не знайдеш, то я тебе і твоїх діток розірву на шматки. Поплив рак і знайшов. Взяв кіт сопілку і віддав царевичу. Як заграв царевич, гора зсунулася і він увійшов до свого палацу.
І з того часу жили вони собі у мирі, добрі та злагоді.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)