Микола Куліш жив і творив у добу великих соціальних перетворень. Він мріяв про такі часи, коли розквіту культури не буде заважати міщанство, коли свої автори будуть писати такі сатиричні твори, що можна буде говорить про власних Марк Твенів.
У п’єсі “Мина Мазайло” автор виступив проти міщанства з його “канареєчним” побутом, затаврував світ “убогих душ”, що почали радіти тому часу, коли все українське вважалось “нижчого” сорту, прагнуло відмовитися навіть від власного прізвища, що дісталося від батьків.
У центрі
А чого вартий образ тьоті з Курська.
Художньо довершений твір, який відзначається гостротою проблематики, емоційною напруженістю, реальним різьбленням характерів і, звичайно, актуальністю, здобув визнання авторові не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Фрази, взяті з комедії звучать, як афоризми.
Наприклад,
Прізвище, що пов’язує людину зі своїм родом, не можна міняти, як ганчірку під ногами. Протягом багатьох століть на Україні, особливо в селах, казали про якусь людину: “Бондарі завжди були чесними, увесь рід такий”, або навпаки – “Мокренки усі ледащо, краще не знатись з ними”. Мазайло вважає себе інтелігентом, а поводиться – як великодержавний шовініст.
Добре те, що наприкінці твору ми бачимо, як зло покаране. Мені п’єса дуже сподобалась і влучним словом, і об’єктивним зображенням життя. Мабуть, таки справді наша земля уміє народжувати найкращих Марк Твенів.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)