У кожному а нас – художник Берман (за новелою О. Генрі “Останній листок”)

Випадок, який трапився нещодавно в нашім дворі, мимоволі нагадав мені сюжет новели видатного американського письменника О. Генрі “Останній листок”.

Наш двір оточують старовинні будинки, які збудовані ще задовго до Великої Вітчизняної війни. Двір великий, чимось нагадує сквер – так багато в ньому дерев. Переважають тополі.

Деякі з них – ровесники нашого дому. Спеціалісти комунального господарства вирішили, що ці дерева стали загрозою для мешканців будинків, тому що іноді сухе гілля падало. Вирішили спиляти дерева, і на їхніх

стовбурах зробили позначки синьою фарбою, щоб працівники не помилились, спилюючи дерева.

Ми дуже хвилювалися, що доведеться розлучитися з зеленими друзями. Особливо хвилювалась самітня восьмидесятирічна сусідка, що жила на верхньому поверсі. Одна з тополь, яку “засудили” на страту, майже торкалася гілками балкона Дарії Петрівни, де вона проводила багато часу, бо спускатися вниз їй було вже важко.

Жінка розмовляла з тополею, ділилась з нею гіркими думками, які дедалі частіше навідували стареньку. Ми навіть не уявляли собі, як Дар’я Петрівна дивитиметься в порожнину, коли дерево спилять. Мешканці нашого

будинку вирішили відстояти тополю.

Не розкриватиму таємницю, як ми це зробили, але тополю вдалося врятувати. Щоправда, гілля трохи прорідили. Дар’я Петрівна раділа: не можна позбавляти людину останніх радощів і сподівань.

Якщо для врятування тополі, а з нею і душевного спокою старої жінки знадобилось зусилля багатьох людей, то в новелі О. Генрі повернути до життя юну художницю Джонсі вдалося одній людині – старому художнику Берману. Зробив він це ціною свого життя.

Берман був художник-невдаха. Все життя він мріяв створити живописний шедевр, але з7під його пензля виходила, на думку фахівців – його колег, мазня. Здавалось, що мріям старого Бермана не судилось здійснитися, але недаремно у старому прислів’ї кажуть: “Лихо не без добра”.

Тяжко захворіла юна художниця Джонсі, у якої теж була мрія: вона сподівалась намалювати коли-небудь неаполітанську затоку. Але на її шляху до здійснення мрії стала страшна хвороба – пневмонія.

Вікно кімнати, де лежала знесилена хворобою Джонсі, виходило на глуху цегляну стіну, на яку якимось дивом примудрився здертися плющ.

Була глибока осінь, яка зривала з плюща один за одним зашкарубле листя. Джонсі загадала, що коли з плюща впаде останній листок, вона помре. Ця невідчепна думка позбавляла Джонсі останніх сил.

У відчаї її подруга Сью розповіла художнику Берману, який мешкав у їхньому домі на першому поверсі, про невтішний стан Джонсі та її невідчепні думки.

Здавалось, що останній листок ось-ось впаде додолу, вітер, підхопивши його, понесе далеко-далеко. Щоранку Джонсі зверталась до Сью з проханням підняти штору і довго розглядала один-єдиний листок, що поки залишався. Якщо він досі живий, то чому не житиме ця бідолашна дівчина? Сталося диво: Джонсі повірила у своє одужання, і незабаром вона була сповнена і душевних, і фізичних сил. Але ці сили покинули їхнього колегу художника Бермана, і на те була причина.

Однієї непогожої ночі, щоб врятувати Джонсі, він на глухій стіні, напроти вікна, куди увесь час дивилась дівчина, намалював листок плюща. Цей листок не міг покинути стіни і тим самим врятував життя Джонсі. А сам Берман застудився і незабаром помер у лікарні. Чи збулась його мрія створити шедевр?

Так, звісно, збулась. Цим шедевром став нехитрий малюнок на глухій стіні. Чому?

Тому що старий художник врятував життя іншій людині…

Так і сьогодні життя вимагає від нас небайдужого ставлення до людей, рослин, тварин. Я не знаю, що було б з нашою сусідкою, старенькою Дар’єю Петрівною, якби знищили тополю. Може, як у випадку з Джонсі, її дні були б полічені, але, як останній рукотворний листок плюща врятував художницю, так і тополя, що вціліла, віриться мені, продовжить життя Дар’ї Петрівни.

Воістину, у кожнім із нас живе художник Берман.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

У кожному а нас – художник Берман (за новелою О. Генрі “Останній листок”)