Щораз, коли я пишу Твір, я намагаюся приступитися до цієї відповідальної роботи “не просто так”; не хочеться звичайно розповідати про щось, що цікаво особисто мені й тільки мені, а ще менше хочеться назидать або вчити кого-небудь. Вибираючи тему й представляючи в уяві незнайомих мені читачів – а в кожного з них своя доля, вони різного віку, у них різні життєві ситуації, і стільки ж різних проблем, питань, прагнень і потреб душі, скільки є людей на світі, – я завжди намагаюся йти їм назустріч і розповідати про те, що могло б бути актуально
Так народжувалися теми багатьох моїх статтею, так відбулося й у цей раз
Ця стаття
Сама доля допомогла – через Інтернет. Недавно, відкривши електронну пошту, я виявила дуже незвичайний лист-спам від незнайомого мені відправника. Я ніколи не читаю спам, завжди автоматично видаляю такі листи, щоб не засмічувати пошту. Цей лист залучив мою увагу тим, що в ньому звучало прохання відправити його ще комусь, якщо я порахую це потрібним.
Уже саме прохання мене зворушила, от як вона звучала: “Якщо ти відправиш цей лист, можливо, ми зуміємо змінити наші серця, можливо, і серця когось ще… “Свіча нічого не втрачає, якщо від її полум’я запалилася інша свіча”. Отже, яке твоє рішення? Стерти цей лист або відправити комусь?” До листа був прикріплений додаток – коротка аудіовізуальна програма за назвою “Щастя – це шлях”.
Коли я неї відкрила, у моїй душі дійсно багато чого сколихнулося; під звуки гарної музики поміняли один іншої зворушливі “образи щастя”: особи людей, куточки природи, тонкі мініатюри. На кожному слайді з’являвся текст – міркування невідомого автора про щастя. Мене це торкнуло до глибини душі…
Я стала задавати собі питання, над якими давно не міркувала (мені здавалося, що всі вже й так зрозуміло).
Я піймала себе на думці, що навіть людина, що вважає себе щасливим, часом повинен “перевірити себе на щастя”, особливо якщо давно про це не замислювався: чи щасливий ти насправді? Твоє щастя усе ще поруч із тобою – таке, якої воно було колись, коли ти його випробовував глибоко й сильно, так, що сильніше й глибше було нікуди? Або воно змінилося, стало іншим? Якщо так, то в яку сторону – краще або гірше?
Від самого щастя ще щось залишилося?
А може, щастя від тебе вислизнуло, утекло? Бути може, ти знову злякав його й розгубив по дорозі, тому що давно перестав його берегти й відновляти й давно дозволив йому перетворитися в щоденність, суєту, нудьгу, рутину?
А може, ти усе ще так і не піймав цю загадкову “птаха” (скільки разів здавалося: “от воно, потерпи ще небагато”) і усе ще чекаєш не дочекаєшся свого щастя?
А може, ти вже давно упокорився й пері-став чекати?
А може, ти ще так до кінця й не разо-брався й не зумів відповістити на вічне запитання “Що таке щастя і є чи воно насправді”?
А якби тебе запитали: “У чому воно, твоє щастя, те саме, щире, велике й довгоочікуване, котре раз і назавжди?” – ти міг би відповісти на це питання не кривлячи душею, не користуючись загальними, ні про що не мовцями термінами, не тікаючи від відповіді?
Олена Сикирич
(1 votes, average: 5.00 out of 5)