“Щастя то зрада, будь тому рада, тим воно гарне, що вічно летить” (за драмою-феєрією Лесі Українки “Лісова пісня”)

У чому зміст людського життя? Яким воно має бути’,’ Що треба для того, щоб життя було повноцінним, щасливим, незрадливим? Ці питання є синонімічним рядом головної проблеми драми-феєрії “Лісова пісня”. Щоб відповісти на них, треба мати неабиякий життєвий досвід, вміти любити, пробачати й вірити.

Цей гнір – гімн єднання людини і природи, це щира пісня про велич духовного, про порив людини до щастя, про складні болісні шляхи до нього. Драма створена на багатому щедрому грунті української міфології, усної народної творчості, які по­етеса

пропустила через свою душу і прийшла до глибоких філософських обгрун­тувань з питання сенсу людського життя.

У чому ж головний конфлікт драми, де той ключик, який дає можливість збаг­нути: чому щастя – то зрада?

Давайте згадаємо початок твору, коли розбуджена грою Лукаша на сопілці, Мавка говорить: “Весна ще так ніколи не співала, як отепер”. Проста, але чарівна мелодія викликає у неї зацікавлення виконавцем. “Він, певно, гарний!” – думає вона. Краса пісні в її уяві не може не поєднуватися з вродою юнака.

Отже, цим самим поетеса возвеличує силу мистецтва, яке здатне пробудити до життя

навіть сили природи, адже Мавка – це тендітна частинка природи.

Духовна краса казкової дівчини проявляється в усьому: у любові до природи, у баченні краси, у шанобливому ставленні до старших, готовності принести себе в жертву заради щастя інших, в умінні прощати і вірно любити.

Мене вражає її безпосередність і чистота кохання до Лукаша:

Ти сам для мене світ, миліший, кращий, Ніж той, що досі знала я.

Саме заради кохання Мавка знімає своє чудове вбрання і одягає простий, бу­денний одяг, працює в господарстві Лукаша, догоджає його сварливій матері, ріже руку серпом, щоб не знищити “красу” русалки Польової. Як же треба любити, на­віть уміти любити!

Чи потрібне це кохання Лукашу, чи оцінив самопожертву вільної від буденних проблем Мавки? Гадаю, що ні! Мабуть, Лукаш, маючи музичний хист, не має лю­блячого серця, щирих почуттів! Тому й одружується на Килині, яка має багатий посаг. Знову майно, знову соціальна залежність і невірність.

Лукаш “сам і собі не розуміє”, що коїть.

Можливо, треба дівчині мстити за знівечену долю, за зраду? Ні, Мавка не здатна до помсти. Яке благородство, яка великодушність!

Оце і є та духовна кра­са, якої так бракує нам сьогодні. Мавка вчить нас бути безкорисливими, робити добро навіть тим, хто чинить зло.

Лукаш, на мою думку, завдав їй образи, ранив у саме серце своєю зрадою. За це і був покараний – став вовкулакою! Але в найтяжчу хвилину Мавка до­помагає Лукашеві: визволяє його з підземелля, повертає людську подобу, бо “людина тільки може так дивитись”. З яким же почуттям дивився вовкулака Лукаш на Мавку? Може, настане час, і той, хто чинив зло, зрозуміє своє па­діння, стане добрішим.

Бо людяне, творче, світле не може бути назавжди по­долане в людині.

“Лісова пісня” – це конфлікт між покликанням людини, яке дає їй природа від народження, і сутністю її у відповідних соціальних умовах, між красою і бу­денщиною, між добром і злом

Пізніше ці проблеми знову знайдуть своє розкриття. Саме до них звернеться Ліна Костенко у своєму творі “Маруся Чурай”. Знайомі мотиви, знайомий трикут­ник, знайомі почуття?! “Любов -■ це, люди, діло неосудне.

По всі віки. Во вік ві­ків. Любов любов’ю, а життя важке.

Не люби нікого, це – біда. Нерівня душ – це гірше, ніж майна. Моя любов сягапа неба. А Гриць ходив ногами по землі”.

Ось так оцінила одвічне почуття кохання Маруся Чурай. Нічого зайвого – все зрозуміло!

Всім людям хочеться мати таке світле почуття, як кохання. Але сьогодні ду­шить образа за нашу молодь, яка “поважає” нічні бари, легковажно ставиться до почуття іншої людини. Фізична близькість заміняє духовну.

Мабуть, сьогоднішньому поколінню треба навчитися кохати, як Мавка, дава­ти “другий шанс”, щоб переписати мелодію кохання. Бо, читаючи “Лісову пісню”, усвідомлюєш:людина б’ється зі злом, гине і воскресає – летить до краси, даючи можливість розкритись і жити іншим.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Щастя то зрада, будь тому рада, тим воно гарне, що вічно летить” (за драмою-феєрією Лесі Українки “Лісова пісня”)