Мамина ваза. (діловий опис). Мамина ваза коштує в буфеті на самому видному місці. Її зробили із глини гжельские вмільці. Це теперішня порцелянова ваза.
Тендітна, гарна, глад-кал, з ніжним синім розписом на білому тлі. Квіти й листи незабудок мистецьки переплетений, образуя орнамент. Уважно розглядаючи вазу, можна побачити різноманітні відтінки, що нагадують синявий неба й блакить океану. Витончена форма підкреслює красу малюнка.
Ваза виглядає дуже ошатно й святково.
Мамина ваза. (художній опис). На мамин день народження товариші по
Я часто підходжу до їй і доторкаюся пальцями до прохолодного, гладкого й витонченого боку. Мені подобається розглядати біло-синій розпис із квітів і листів незабудки, що підкреслює врочистість і святковість вази. Мама, як і я, часто любується вазою, а потім перекладає погляд на осколок неба, що видніється з вікна. Мені здається, навіть коли небо похмуре, однаково кольори залишаються свіжими, природними й на вазі можна знайти всі небесні відтінки від пронизливо блакитного до глибокого синього кольору.
Тому я збираюся піти в бібліотеку й знайти потрібну мені літературу.
Осінь (художній опис). Клени одяглися в багрянець. Вони коштують, задумавшись, на узліссі, немов сумують про те, що прийшов жовтень. Іноді тихенько роняють свої різьблені листи.
Раптовий порив вітру безжалісно зриває осінню вроду зі смутних кленів.
Як неясно виглядають золоті берізки серед зелених сосен. Вони опустили гілки й засмучуються, що незабаром прийдуть холоду. Схожі на величезних велетнів, розкинувши гілки, коштують жовто-зелені дуби.
Високо в небі лунко курличуть журавлі. Вони збираються в зграї й летять на південь. Десь у височині перегукуються дикі гусаки.
У рідних краях стає дуже холодно, і вони змушені летіти туди, де тепло. Тільки горобці літають навколо й лунко цвірінчать, тому що їм нікуди поспішати.
Перший сніг (художній опис). Осінь поступово віддає свої права зимі. Ранком уже дуже холодно, подекуди з’являється перший іній. Удень сонце намагається прогріти повітря, але, напевно, йому вже не вистачає сил.
У всім відчувається морозний подих зими.
За ніч на небі зібралися хмари, а ранком, немов пухнув, з них посипалися перші легкі сніжинки. Вони кружлялися в танці й застеляли землю білосніжним килимом. Від цього чарівного снігопаду на душі було й радісно, і смутно. Ранком виглянуло сонечко, і сніг потроху став танути.
Так буває завжди, адже це тільки перший сніг!
Пушок (діловий опис). Існують різні породи собак. Їх розрізняють по величині, будові, офарбленню, голосу. Болонку не можна поплутати із собакою іншої породи.
Болонка Пушок – маленький кімнатний собака. Вона гарна й кошлата. У неї біла, довга, шовковиста вовна.
Мордочка в Пушка невелика, з величезними очима-гудзичками й маленьким носом. Кучерява вовна на морді як би приховує ніс і очі. Усе болонки швидко вловлюють різні заходи, у них гарний нюх. У Пушка злегка довгасті вуха, які він піднімає, коли насторожений або прислухається. Лабети в нього невеликі, але дуже сильні, причому передні лабети небагато коротше задніх.
Пушок добре бігає, лунко гавкає й відгукується на свою кличку. Уперше ця порода собак була виведена в італійському місті Болонья. Від назви цього міста й відбулася назва породи собак “болонка”. Пушок (художній опис). Пушок – це маленьке щеня, який мені подарували в день народження бабуся з дідусем.
Я давно мріяв мати саме такого собаку. Пушку було всього чотири тижні, він недавно відкрив очі й виглядав дуже забавно. Як і все болонки, він був невеликий, з довгою білою шерсткою й короткими лапками. У Пушка була дуже смішна мордочка: маленький холодний носик, схожий на кнопку, і темні бешкетні вічка.
Він був дуже беззахисний, тому я увесь час носив його на руках, щоб зігріти. Коли щеня засипало, то мордочку ховав у мою сорочку. У цей час я не міг грати, тому що оберігав солодкий сон свого нового друга.
Пушок був дуже маленький, і коли бігав по кімнаті, здавалося, що котиться вовняний клубок. Він із задоволенням пив молоко і їв спеціальний корм для маленьких собак. Ми дуже дружили з Пушком, але зараз, на жаль, його в мене немає.
Я завжди згадую про нього з радістю й болем, тому що дуже тужу.
Лисеня (художній опис). Під час канікул я відпочивав у дідуся в селі. Один раз, гуляючи із друзями по лісі, я знайшов на узліссі маленького лисеняти.
Він був дуже забавний. У нього був пухнатий хвостик і насторожені вушка. Олеся взяла тремтячий клубочок на руки, погладила, і він позіхнув, як кошеня. Удома лисеня, швидко перебираючи лапками, забився в кут. Коли принесли блюдечко з молоком і присунули його до лисеняти, воно спочатку обережно принюхався, а потім став над блюдцем, вигнув спину й загородив його від усіх.
Лисеня із тривогою дивилися на нас, немов побоювався, що хтось може торкнути його молоко. Він ще раз скоса глянув на всіх присутніх і початків хлебтати із блюдця. Мова в нього був довгий і гострий, з якимсь дивним гачком на кінці. Пив він акуратно, як кошеня, але квапливо, як щеня.
Лисеня напевно дуже проголодался, тому що всім своїм видом виражали задоволення: з-під вусів, здавалося, з’явилася посмішка, очі солодко прищулювалися, а маленькі передні лапки в темних рукавичках тремтіли. Наш лісовий гість був невеликого росту, як кошеня. Лапки здавалися сильними, але тулуб був щупленьким і маленьким. Велика голова з остреньким носом, бешкетні, круглі, як гудзика, очі й рухливий кінчик носа робили лисеняти дуже смішним. Шерстка в нього була сірувато-жовтого кольору з темними розлученнями, а шия, щоки й живіт – білі.
Лисеня пробуло в нас тільки до наступного ранку, тому що всю ніч сильно скиглили, напевно, шукав маму. Ранком він став смутним, і ми вирішили віднести його туди, де знайшли. Зараз дуже приємно згадувати цю цікаву зустріч із маленьким лісовим другом.
Новорічна ялина ( твір-оповідання). Вона росла в глухому, дрімучому лісі. Бе оточували осики, берези й невеликий кущ брусниці. Під нею бігали їжачки, зайці й лисиці. Над нею літали сороки, синиці й дятли.
Белочки ласували її шишками. Усе дерева бояться морозу. Узимку в них немає жодного листочка.
А ялина взимку стає ще зеленее, чим улітку. Як же обійтися без ялини в Новий рік1 Ми прикрашаємо нашу ялину різнобарвними іграшками, хлопавками, ліхтариками, цукерками, печивом – від нижніх гілок до самої верхівки. Незабаром засяють на ній різнобарвні вогники, зазвучить музика й почнеться веселе свято.
Хлопці з нетерпінням будуть чекати головних гостей – Діда Мороза й Снігурку. І вони прийдуть, як завжди, вчасно.
Теля Борька ( твір-оповідання). На літні канікули я поїхав до бабусі в село. Незадовго до мого приїзду в бабусиної корови Марти народилося маленьке теля. Він був чорненьким, толстеньким, з великою білою міткою на чолі. Я назвав його Борькой.
Теля росло швидко й був дуже рухливим. Коли я брав його за маленькі ріжки, він гнівався й буцав мене. Якось увечері череда корів верталося додому з пасовища. Ворота були окрыты, і Борька вибіг на дорогу.
Спереду йшов величезний бик. Побачивши теляти, воно розлютив і кинувся на нього. Ударом потужних рогів він звалив Борьку. Той упав на землю й жалібно замукав.
Помітивши це, я швидко поспішив на допомогу. Коли ми з дідусем вибігли на дорогу, то побачили Марту, що облизувала свого теляти, намагаючись йому допомогти. Борька не міг сам піднятися. Тоді дідусь взяв його на руки й поніс додому. У теляти була зламана нога, а з великої рани на боці текла кров.
Ми промили й перев’язали рану. А на зламану ногу наш сусід-ветеринар наклав шину й туго забинтував. Щодня ми старанно обробляли рану ліками й міняли пов’язку.
Я приносив Борьке свіжу траву й напував молоком. Теля швидко поправилося. Шину ми зняли, рану вилікували, і теля знову стало веселим і життєрадісним.
Мій день у школі ( твір-оповідання). Школа ще зовсім порожня. Незвично тихо. Я швидко піднімаюся на третій поверх і підходжу до вікну. Сьогодні я прийшла раніше, тому що ми з Мариною чергові.
Але вона чомусь спізнюється. Проходить десять хвилин, і коридори наповнюються веселим дитячим шумом. Дзенькає дзвінок, і все розходяться по своїх класах. У кабінет входить наш учитель історії.
Він розповідає нам про героїчні подвиги древніх римлян і греків. Це захватывающе цікаво! На першій зміні в нас зарядка, що проводять старшокласники. Спереду ще чотири уроки. Серед них мій самий улюблений – географія.
Сьогодні я довідалася, як потрібно орієнтуватися на місцевості. Тепер можна сміло відправлятися із друзями в похід – не заблудимося. Так на кожному уроці ми вивчаємо щось цікаве, довідаємося багато нового й корисного.
Окончились уроки. Куди піти? Як багато потрібно встигнути зробити! Хочеться сходити на виставку квітів, пограти з молодшою сестрою.
Але зараз я поспішаю на тренування, де мене чекають тенісна ракетка й м’яч. Тренер знову буде вчити відпрацьовувати удари й удосконалювати техніку гри. Можливо, незабаром я поїду на показові змагання. А після тренування я поспішаю додому, адже скільки уроків потрібно встигнути вивчити.
Вільного часу майже не залишається, але я рада, що день був плідним і я не витратила час зрячи.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)