Літописання займає особливе місце в літературі Київської Русі. Літописи – це історичні твори, в яких розповідь велася за роками (“літами”). Кожен народ пам’ятає свою історію.
Багато відомостей і спогадів про минуле знаходимо в народних переказах, легендах, піснях, що передавалися з покоління в покоління. Літопис як своєрідна форма літературного твору виріс на основі усного історичного епосу. Поштовхом до початку літописання стали бурхливі події патріотичного характеру в Київській Русі, а також бажання знати минуле своєї вітчизни,
Один з найдавніших літописів, що дійшли до нас, “Повість минулих літ”, складений близько 1113 р. монахом Києво-Печерського монастиря Нестором. У ньому подаються відомості про походження давньоруського народу й держави. Це не тільки найцінніше джерело історії Київської Русі, а й видатний твір літератури. Тут дуже яскраво змальовуються події сивої давнини, розповідається, як жили в той час люди, якими були міста, зброя, човни.
Перед нами проходять картини минулого, починаючи від заснування Києва
Основне завдання літопису – патріотичне висвітлення величі, єдності і незалежності Руської землі. Але в літопис увійшли не лише історичні факти, а й цілі новели, народні перекази, історичні пісні, легенди, у яких були згадки про окремі історичні події. Саме вони надають літопису характеру не тільки історичної, а й художньої пам’ятки. Тут виразно поєднана історична достовірність з поетичним вимислом і живим викладом. Цікавим з цього погляду є перекази про білгородський кисіль, про заснування Переяслава.
“Повість” надихала багатьох письменників нової літератури. На основі літописної легенди О. Пушкін написав славетну баладу “Повість про віщого Олега”. А в пісні “Смерть Єрмака”, написаній поетом-декабристом К. Рилєєвим, відчувається літописна розповідь про Листвинську битву 1024 року. На жаль, основний погляд на описані і літописі події є суто релігійними (усе, за літописцем, залежить. від волі Бога, усі нещастя народу – Божа кара за “гріх”). Це й не дивно, бо ж автори літописних творів – церковники. І все ж літописці – щирі патріоти, які вболівають з приводу розбрату, засуджують міжусобні чвари, палко прагнуть бачити рідну землю об’єднаною, державу – могутньою, народ – щасливим.
У “Галицько-Волинському літописі” продовжується опис подій Початкового та Київського літописів (“Київський літопис” вів опис подій з 1111 до 1292 року). У літописі яскраво описано хоробрість князя Данила та його дружини в бою з татарами на Калці, у Шлезьку, Чехії, похід проти литовських завойовників. Описано історію князя Володимира Волинського, сина Василька. Започаткував цей літопис і пантеон українських святих, до якого увійшли, крім преподобного Антонія Печерського, і Ольга, і Володимир, і Теодосій, і Борис, і Гліб.
Літопис “Повість минулих літ” – це не лише систематизована історія України, а й своєрідна хрестоматія поетичних і епічних сказань, оповідань, навіть байок та філософських творів. Велич та багатогранність цієї пам’ятки вражає, бо поєднала в собі твори найрізноманітніших жанрів. Літописи зберегли своє значення й для нашої доби: кожен літопис – це найперше джерело вивчення історії рідного краю. Читайте літописи – славне минуле нашого народу. Бо “хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього” (М.
Рильський).
(2 votes, average: 4.50 out of 5)