Літописи як історико-літературні твори

Літописи – історико-літературні твори в Київській Русі, пізніше в Україні, Росії та Білорусі. Походження назви йде від слів “въ лето” (в лето), якими починався опис подій певного року. Літописи – визначне явище духовного, суспільно-політичного і життя народу. У них ідеться про походження східних слов’ян, зародження в них державної влади, про взаємини (економічні, політичні, культурні) між собою та іншими народами. Визначальними чинниками зародження літописної творчості є: діяльність могутньої Київської держави, відносно високий

рівень матеріальної і духовної культури в давньокиївський період, спорудження Софіївського собору, заснування київської метрополії та ін.

Вважається, що літописання бере початок у Києві. Імовірно, зведення літописних матеріалів належить до кінця X століття. Його характер різноманітний: княжі літописи, короткі порічні записи, народні перекази. У XI столітті було складено Києво-Печерське літописне зведення 1072-1073 (автор – книжник Никон). Першою редакцією “Повісті минулих літ” було “Початкове зведення” 1093-95 р. У 1110 р. це зведення було перероблено монахом Києво-Печерської Лаври Нестором – “Се повести

временных летъ, откуда есть пошла руская земля, кто въ Києве нача первее княжити…” У літописних творах змальовувались події, очевидцями яких були й самі оповідачі, подавалися яскраві картини побуту східних слов’ян, переказувалися легенди, повір’я, розгорталися філософські, етичні та інші роздуми, створювались образи видатних людей.

Мова цієї літератури поєднувала у собі елементи мови ділового письма і літератури художньої оповіді. У численних порівняннях, біблійних ремінісценціях відчувається школа ораторського й агіографічного жанрів. Залежно від об’єкта опису мова літопису іноді піднімається до високого стилю, але все ж перебуває в межах середнього. Інколи опускається до низького, коли літописець послуговується народними переказами.

Літописці користуються приказками і прислів’ями. Природа метафор народна, як і в художньому творі. Проте є і книжні метафори. У літописній літературі розповідь ведеться з посиланням на третю особу, але інколи наводяться й діалоги.

Як і в ораторській літературі, тут часто вживаються риторичні запитання, що сприяє піднесенню урочистості мовлення. Отже, літописи як історико-художні твори – визначні пам’ятки давньої писемності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

Літописи як історико-літературні твори