Творчість Володимира Набокова зробило на мене глибоке враження. Блискучий російський письменник XX в., довго не визнаний у себе на батьківщині, він знайшов славу й шанування за кордоном. Твору Набокова носять психологічну “фарбування”. Набоков сприймав дійсність по^-особливому, не як літератори старшого покоління, він не стільки письменник, скільки стиліст, майстер мови
Звідси – незвичайна оригінальність його оповідань, повістей, романів, які роблять на читача настільки сильний вплив, що навіть через значний час після прочитання
Всі вісім російськомовних романів (“Захист Лужина”, “Запрошення на страту”, “Машенька”, “Король, дама, валет”, “Подвиг” і ін.) присвячені пошукам втраченого ідеального миру, раю. Романи являють собою своєрідний цикл – один може пояснити іншої. Однак герої скрізь різні: різні їхні захоплення, характери, долі
Особливості стилю, у якому написані романи, обумовлені темою двоемирия. Письменник ділить мир героїв надвоє. Перший мир – це реальність, у яку занурені
Подібного роду “роздвоєння” відбувається в результаті конфлікту з дійсністю. Для персонажів романів Набокова вигаданий мир виявляється більше реальним, менш абсурдним і жорстоким, чим існуючий насправді, це стає однієї із центральних проблем
У романі “Захист Лужина” вигаданий мир з’являється у вигляді шахового раю. Повний перехід з миру реального в мир уявлюваний для головного героя є захистом від божевілля, що насувається, викликаним неприйняттям дійсності з її вульгарністю й регламентованістю
Повна духовна самітність, нерозуміння з боку навколишніх приводять до того, що відлюдний хлопчик, яким ми бачимо героя на початку роману, до кінця добутку перетворюється в жалюгідного дивака з повною плутаниною в голові й “манією” гри. Дійсність для Лужина – це проекція шахівниці. Усе, що оточує героя, позбавлено інтересу.
Лужин знайшов спосіб захиститися від страшної реальності, що насувається на нього, – він кінчає життя самогубством. Самогубство – логічний підсумок життя героя, що повністю перейшов у шаховий рай
У романі “Машенька” любов головного героя Ганина до Машеньке символізує тугу за втраченим раєм, що пішов молодості й безтурботності, які він всіма силами намагається повернути. Через весь роман проходить трепетне відношення Ганина до своїх спогадів про Машеньке. Щоб повністю поринути у світлий і чистий мир першої любові, Ганин розриває відносини зі своєю коханкою Людмилою, що дратує його своєю нав’язливістю й неприродністю
Образ Машеньки для Ганина стає живою реальністю. У його спогадах вона постійно міняється, але залишається такий же привабливої, як і багато років тому. Вигляд Людмили поза розвитком, адже вона тільки грає в любов. До фіналу добутку виявляється, що не тільки Людмила, але й сам Ганин, незважаючи на поетичність і височину своєї натури, не здатний на щиру любов.
Його доля – спогаду. І тому в день приїзду Машеньки Ганин “уже почував з нещадною ясністю, що роман його з Машенькой скінчився назавжди”. Він до кінця вичерпав свій спогад про колишню любов і ступнув у нове життя, остаточно звільнившись від минулого. Любов проходить через весь роман як основа, як втілення духовного й плотського
Роман “Подвиг” – самий “патріотичний” роман Набокова, тому що тільки в ньому туга за рідним краєм змушує героя повернутися з еміграції. Головний герой Мартин іде у свій внутрішній мир, у мир Казки. Ключ до його загадки – картина над ліжком, де зображена стежка, що йде в ліс. Мрія про прекрасний і таємничий рай, чарівну казку змушує головного героя робити незрозумілі навколишні вчинки. Так, він намагається вернутися в Росію, причому зовсім незвичайним способом, що навколишнього Мартина люди – ординарні особистості – уважають зовсім божевільним…
Герой самотній поруч із матір’ю, нещасливий у любові. У колі англійських друзів він також не знаходить розуміння. Єдиним шансом позбутися від самітності й туги стає втеча. Фінал роману – повернення
Набоков у своїх романах підкреслює індивідуальність героїв, їхній внутрішній мир. Грань між реальністю й миром фантазій героїв настільки тонка, що відчути її досить складно. Романи Набокова змушують задуматися про долі героїв, їхніх переживаннях.
Добутку захоплюють настільки, що від них неможливо відірватися, не дочитавши до кінця. Для мене Набоков – художник, здатний зобразити мир таким, що він перестає здаватися сір і сумовитим, наповнюючись казковими відтінками
(2 votes, average: 2.50 out of 5)