В. Бєлінський писав, що драматична поезія – “це вищий рід поезії і вінець мистецтва” . Драматична поема стала основним жанром у творчості Лесі Українки, нею вона піднялася на верховини поетичного мистецтва. Особисте життя поетеси склалося так, що вона після поїздки до Берліна на консультацію з відомим лікарем зрозуміла свою приреченість. Лікарі говорили лише про два роки життя, Леся Українка прожила відтоді сім років. Відчуття неминучого трагічного фіналу змусило поетесу віддати всі сили на здійснення і завершення тих праць, які найбільше
Тому вона наполегливо працює над викінченням раніше написаних “Кас-сандри” і “У пущі”, завершує роботу над розпочатою драмою “Руфін і Прісцілла”.
Піднесення, а потім спад революції 1905-1907 років поставили перед інтелігенцією Росії питання, на які вона з болем шукала відповіді в програмах і практичній діяльності різних партій, борсалася в тенетах суперечливих поглядів. Щиро співчуваючи трудящим масам, навіть краща частина інтелігенції часто-густо не могла знайти свого місця в складних обставинах боротьби того часу і силкувалася серцем і розумом відчути, де саме пролягає
В архіві Лесі Українки зберігається заголовний аркуш, на якому поетеса написала назву циклу творів, першим з яких мала бути драма “Руфін і Прісцілла”. Цикл вона хотіла назвати “Великі роздоріжжя”. Очевидно, що намір написати такий цикл залишився нездійснений, хоч низка творів, написаних в останні роки життя поетеси, має безпосередній стосунок до тем і проблем, поставлених у “Руфіиі і Прісціллі”.
Леся Українка часто поверталася до раніше розроблюваних нею тем, надаючи їм нового освітлення, поглиблюючи розробку тих питань, які не посіли в попередньому творі належного їм місця, а між тим, продовжували хвилювати поетесу.
Працю над драмою “Руфін і Прісцілла” Леся Українка розпочала в другій половині 1906 року в Києві. Спочатку робота над новим твором посувалася дуже швидко. До кінця року було написано першу, другу й половину третьої дії. Восени 1907 року в Ялті поетеса повертається до роботи над драмою і протягом 1907-1908 років закінчує третю і пише четверту та п’яту дії.
У Телаві після деякої перерви вона закінчує остаточне опрацювання твору, а потім, як писала 24 квітня 1910 року в листі до Надії Кибальчич, провадила лише його “вигладжування”: “…Оце викінчую (властиве, вигладжую) торік дописану драму з пер. вв. християнства “Руфін і Прісцілла”. Виправляю перше я, а потім уже будуть редактори переправляти…” ‘.
Надіславши драму до “Літературно-наукового вісника”, Леся Українка потім забрала її назад, щоб з огляду на цензуру свідомо приглушити деякі найгостріші протихристиянські місця. Про це вимушене виправлення вона з гіркотою писала, що їй довелося “…підписувати своїм повним іменем річ, свідомо скалічену… Автор сам калічив (і з яким болем!), сам і підписатися мусив…” . Климент Квітка в примітках до першого радянського видання цієї драми писав: “Леся передбачала, що царська цензура викреслить деякі місця, вбачаючи в них образу для християнства, і тому, щоб уникнути логічних і формальних вад, які постають внаслідок викреслення і не можуть бути полагоджені, коли автор не живе в місці цензури і друку, сама виготувала редакцію, яка би могла пройти через цензуру” . У цій редакції із скороченнями, зробленими ще на вимогу редактора М. Грушевського, драма була опублікована без останньої дії в “Літературно-науковому віснику”.
Авторський текст вперше повністю відновлено лише у виданні 1951 року ‘ на основі не-цензурованого автографа, що зберігся в архіві поетеси.
Леся Українка надавала великого значення драмі “Руфін і Прісцілла”, тому шукала хороших знавців римського права для консультації. У листі до М. Грушевського вона писала: “Ся драма дуже лежить мені на серці, і хотілось би випустити її в світ без грубих промахів” . Найбільше поетесу турбували питання правових відносин у стародавньому Римі, вона, як це видно з її листа до сестри, “питала такого спеціаліста по всіх усюдах, “но такового не сказалось” .
А. Кримський згадував, що для роботи над “Руфіном і Прі-сціллою” він надсилав Лесі Українці книги – П. Гідулянова (“Митрополити в первме три века християнства”), Алляра та ін.: “Я цілу бібліотеку послав. Вона всі ці книжки перечитала” .
Події у драмі відбуваються в ІІ столітті нашої ери в Римі, спочатку в домі Руфіма – молодого римлянина значного роду, потім у темниці і наостанку в римському цирку.
Оскільки в “Руфіні і Прісціллі” згадується філософ Цельз і його критика християнства, час дії драми Лесі Українки можна датувати 178 роком – роком написання “Правдивого слова”, твору Цельза, спрямованого проти християнства. Цю дату стверджує й інша обставина: у драмі говориться про посилене переслідування християн. Таке переслідування християн в час діяльності Цельза мало місце також 178 р. Цього року в багатьох місцях Римської імперії сталися стихійні лиха: неврожаї, землетруси, голод.
Критики умисне чи незумисне (швидше умисне) обходили той нерозривний зв’язок, який існує в драмі між особистим життям героїв і їх ідейними розходженнями.
Драма “Руфін і Прісцілла” побудована на двох взаємозу-мовлених драматичних конфліктах. Перший з них визначається громадянським обличчям Руфіна – римського патріота, республіканця, що не визнає цезарської влади, але не бачить нічого позитивного для Риму і в християнському русі, який у той час уже набирав масового характеру. Другий конфлікт – родинний.
Прісцілла – дружина Руфіна – стала християнкою, Руфін же – переконаний атеїст. На цій основі виникає родинна драма двох люблячих людей, які не можуть жити однією сім’єю.
Вірний своїм почуттям чоловіка до жінки й пошани до прекрасної, близької йому людини, Руфін виступає як оборонець і захисник Прісцілли. З наступної репліки Прісцілли дізнаємося, що, захищаючи її, Руфін сам стане беззахисний перед законом, якщо його запідозрять у приналежності до християн.
Вивівши на кін двох людей – найближчих і найдальших одне до одного, Леся Українка заронила в читача побоювання за їх долю, дала поштовх для розвитку драматичного конфлікту. Дальші сцени покликані поглибити цей конфлікт шляхом зіткнення протилежних поглядів. У першій же дії розкриваються ідейні платформи, на яких стоять герої драми – як головні, так і другорядні.
Перше зіткнення відбувається між Руфіном і фанатиком християнства Парвусом, який недовірливо ставиться до всіх нехристиян і запідозрює Руфіна в можливості зради. Як людина Парвус брутальний і нахабний, у нього немає елементарного почуття чемності до господаря, він одразу стає у войовничу позу борця за “небесну державу”. Задерикуватість Парвуса викликає різку суперечку між ним і Руфіном.
Руфін не бачить рації в тих “чудах”, що ними хизуються християни. На репліку Парвуса, що може й з Руфіна стане праведник, мовляв, біблійний Савл зробиться Павлом, Руфін відповідає, що не бачить ніякого дива в тому, що
…не змінилось нічого в ньому після того “чуда”, крім літери єдиної в іменні.
Бо й справді, і в Савлі, і в Павлі Руфін бачить, насамперед, “загонисту вояцьку вдачу”. Так, найновіші дослідники вважають ототожнення Савла з Павлом лише здогадом, гіпотезою, яка постала з близькості й співзвучності імен та пов’язання їх з одним і тим же містом Дамаском ‘. Леся Українка і сама підкреслює в Павлі “тарсійського рубаку”, який “словом бив, немов вояк мечем”. Це твердження поетеси, по суті, є науковим здогадом, який перекликається з сучасною позицією дослідників раннього християнства.
Поки що Руфін у своїй критиці не зачіпає основ християнської релігії, він говорить лише про інтерпретацію цих основ віри. Твори церковників для нього пахнуть болотом, кров’ю. У листі-відповіді християн Цельзові, який мусить переписати Прісцілла,
Уже немає і того талану, що в листах Павла усе-таки просвічує крізь нелад і грубу форму й забобони всякі.
У цьому листі бракує доказів. Він, як і інші твори ранньої християнської літератури, замінює докази силогізмами, всілякими “чудами”. “Стиль простацький, безладдя в доказах і рабство думки” в писаннях християнських вчителів нагадує Руфі-нові “рогаті силогізми, позичені в софістів з передмістя”. Руфін вважає неприпустимою полеміку з противником, яка провадиться за допомогою образ, нанизування лайок на зразок тих, що адресують християни Цельзу: “гадючий виродку”, “нащадку пекла”, “душе смердяча” тощо.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)