Книжковим світовідчуванням у Вс. Рождественського пофарбовано всі, починаючи від сприйняття власної юності (“Юність, юність! Ти пішла до строку Лебединого строкою Блоку”) до відчуття природи: “Тут небо прозоро, як Пушкінський вірш”. Образи літератури, як тіні, що витають у рідному місті, вхожі й в особисте життя поета:
Це нам з тобою поклонився Глинка, Пушкін посміхнувся з того вікна
Поет запросто існує в оточенні образів всіляких епох і добутків: евридика, Орфей, Троя, Одиссей, Навзикая, нарешті, Казанова, Бетховен, Лорелея,
Однак у всіх своїх трьох збірниках другої
Необхідно відзначити, що перехід на новим, обумовленим Жовтнем идейно-естетические позиції багатьом поетам дореволюційної формації давався нелегко. Їхнього зусилля освоїти нову тему викликали часом враження нещирості почуття й ходульності образів. Це було помітно, наприклад, по перших дожовтневих збірниках віршів видного у свій час акмеиста Сергія Городецького
ПРО, як радісно й молодо Під робочим змахом молота! Засліплює до сліпа Блиск селянського серпа.
Такими рядками відкривався збірник “Серп”, з його образним еклектизмом, призначеним виразити сприйняття “завихреної Русі”: “Куй і коси Залізо возмездья й жито краси”. Поети пролеткульту, Хлебников, Сергій Третьяков, Клюев – такий діапазон авторитетів, до яких звертається поет з метою втілення своїх небувалих подань про світ, названих їм відповідно до тенденції футуристичної словотворчості “мироломом”. Цим словом, що склало заголовок збірника віршів, поет намагається визначити міру приголомшеності не тільки скидальної із себе дрантя Росії, але й усього сучасного буржуазного мира
Але тільки в останньому збірнику 20-х років “Грань”, звільнившись від стильового еклектизму й риторики, поет знаходить природність ліричного голосу й справді історичну точку зору на сучасність. Не випадково в підзаголовку збірника позначено: “лірика”, не випадково також і те, що зміст книги становлять конкретні явища й факти, близькі й назадні поетові. Одним зі значних її розділів є “Вірші збіглої”, присвячені Олександрові Блоку, Олександрові Ширяевцу, Валерію Брюсову, Велимиру Хлебникову, Сергію Єсеніну, Дмитру Фурманову й іншим. Рух і закономірність історичного процесу відкривається поетові в долях своїх сучасників, одночасно й жертв історії і її творців.
Кожного з них Городецький не просто портретирует у тім або іншому психологічному ракурсі, але й намагається відобразити їхню особисту долю на фойє революційної епохи. Так характеризується, наприклад, Єсенін:
Ти випив усе, що було в будинку, И старий мед, і древня отрута, Струмлячи заплутаний у соломі Усмішливий і хитрий погляд. Л під горою, у ріці, тіснинах, Уже дибилися льоди. Батько із гвинтівкою йшов на сина Під кулі онуків ішли діди. Ріка несла під крутизною Переляканий дитячий труп. Долоня обвуглилася від спеки.
Зламалися брови на вітрі.
Народження справді нової поезії могло здійснитися тільки в зіткненні з живою післяреволюційною дійсністю. Проблема нового героя вирішувалася поезією 20-х років протягом усього десятиліття. Причому його образ послідовно розвивався разом з розвитком суспільної свідомості.
У результаті можна скласти свого роду картину сменяющих друг друга соціально-психологічних типів, що особливо добре простежується на еволюції самих різних поетів, починаючи від Д. Бєдного й до більше молодих Н. Тихонова, В. Луговского, е. Багрицкого й др.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)