Цей день є одним iз величних свят. Головний мотив, який спричинив встановлення свята, – видiння святого Андрiя Юродивого. Царгород, столицю Вiзантiї, облягали араби.
У храмi Пресвятої Богородицi на Влахернах, де переховувалася її риза, правилася всенощна. Серед парафiян ревно молився за охорону мiста святий Андрiй Юродивий зi своїм учнем Єпiфаном. Служба скiнчилася, i святий Андрiй побачив, як вiд царевих дверей iде свiтлом осяяна Пресвята Богородиця у супроводi Iвана Хрестителя та Iвана Богослова при спiвi великого хору святих. Божа Мати пiдiйшла
Встала, здiйняла зi своєї голови преясну хустку – покров-омофор i широко простерла її над народом у церквi. Видiння зникло, i святий Андрiй та Єпiфан зрозумiли, що Пресвята Богородиця прийшла, аби врятувати мiсто. Сталося диво – вороги вiдступили…
Вiд цiєї хустки-покрову i дiстало назву свято, а покров з тих пiр став символом опiки i заступництва Пречистої Дiви Марiї.
Розповiдають, що на ревну молитву монахiв i вiрних Пресвята Богородиця з’явилася над Почаївським монастирем перед турецькою облогою i своїм омофором заслонила монастир.
На Русi Покров святкували
Для цього прибирали свiтлицю, прикрашали її квiтами i рушника ми. Проводили ярмарки i веселi забави, на якi збирали всi дари осенi.
“Покров землю покрив: де снiжком, де листком”, – каже народна мудрiсть. Покров – це i пора весiль. У цей день найкраще брати шлюби, бо бере пiд опiку молоду сiм’ю сама Дiва Марiя. Iз звичаєм покривати голову нареченої хусткою пов’язане ще одне тлумачення назви свята. “Батечку Покров, покрий сиру землю i мене молоду!” – приговорювали колись дiвчата i гадали: “Бiлий снiг землю покриває, чи ж мене молоду замiж споряджає?”
У цей день треба спостерiгати за погодою. Ось декiлька народних прикмет: який Покров, така й зима (випаде снiг – до снiжної зими, вiтер зi сходу – до холодної). Якщо журавлi вiдлетiли до Покрову – буде холодна i рання зима.
Твiр-опис народного звичаю. Дiвочi стрiчки
В українського народу є таке повiр’я: вiд батькiв, якi не дотримують ся звичаїв i традицiй свого народу, родяться дiти, що стають вовкулака ми. Вовкулака – завжди похмурий, чимось невдоволений чоловiк, вiн до церкви не ходить, з людьми не вiтається i звичаїв людських не знає.
Це лише повiр’я, та щоб ми не росли вовкулаками, не були “Iванами-Безрiдними” без роду-племенi, ми повиннi вивчати i знати рiднi звичаї та обряди. Українськi звичаї напрочуд красивi, барвистi, цiкавi та дотепнi. Мене, наприклад, зацiкавило, як вбиралися на Українi дiвчата, чим прикрашали себе. I от що розповiла менi моя бабуся.
Вона вже не одягала нацiональний одяг, не прикрашала себе вiнком iз пишних квiтiв, але на все життя запам’ятала розповiдi своєї мами та бабусi.
Виявляється, є такий звичай – вдягати на свята квiтучий вiночок, в’язати до нього i носити рiзнобарвнi стрiчки. Сором був дiвчинi, якщо стрiчки були зав’язанi недбайливо, не як годиться. Кожна дiвчина мала вмiти в’язати стрiчки i знати їх символи.
Першою, посерединi, в’язали свiтло-коричневу стрiчку. Вона символiзувала землю-годувальницю.
Пообiч неї в’язали жовтi стрiчки, якi символiзували сонце.
Потiм йшли свiтло-зеленi – це краса i молодiсть.
За ними в’язали блакитнi – це колiр неба i води, символ сили i здоров’я.
Жовтогаряча стрiчка символiзувала хлiб, фiолетова – мудрiсть, а малинова – душевну щирiсть. Передостанньою була рожева, що символiзувала достаток. Найчастiше рожева стрiчка була заключною, бо бiлу стрiчку на кiнцях зав’язувала не кожна дiвчина. Кiнцi бiлої стрiчки мали бути розшитими срiблом i золотом, а це могла собi дозволити тiльки заможна дiвчина. На кiнцi лiвої бiлої стрiчки вишивали сонце золотом, на кiнцi правої – срiбний мiсяць.
Якщо бiлi стрiчки не були розшитi, їх не можна було чiпляти. А символiзували вони пам’ять про померлих. Я неодмiнно виготовлю собi такий чудовий вiночок i розповiм про нього своїм дiтям.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)