Який високий зміст закладений в одному короткому слові – батьківщина. І для кожної людини це слово містить у собі щось своє, особисте, особливе й щось загальне, більше значне. Думаючи про батьківщину, ми думаємо про ту велику, прекрасну країну, у якій народилися, зв’язуємо поняття батьківщини зі складної й цікавою, насиченою й іноді трагічною історією рідної землі. Ми почуваємо гордість тому, що є частиною цієї країни, частиною цього великого миру. Любов до батьківщини нам прищеплюють із дитинства – батьки, вихователі, учителі
З покоління
Наша батьківщина – це й люди, які нас оточують у повсякденному житті. Люди, які народилися в одному краї, завжди якось ближче друг до друга, завжди краще зможуть зрозуміти один одного, їм легше знайти загальну мову й стать друзями. Тому, напевно, що в них є одна загальне – та країна, у якій вони народилися,
Але в кожного з нас є свій рідний куточок – своя маленька батьківщина. Це те місто, селище або Село, та вулиця й той будинок, де ми народилися, де зробили свої перші кроки, сказали перше слово, довідалися перші радості й перші образи. Можливо, ставши старше, ми зможемо більш глибоко оцінити, зрозуміти я полюбити нашу більшу батьківщину, нашу країну.
Хоча в глибині серця, звичайно ж, кожний з нас уже випробовує щиру любов до своєї країни. Але мені здається, що зараз нам набагато ближче, дорожче й зрозуміліше саме наша маленька батьківщина – будинок наших батьків, бабусь, дідусів. Думаючи про цю батьківщину, ми думаємо про саме раннє дитинство. І в ці хвилини я згадую мамині руки, які допомагали мені міцніше стояти на ногах; знайомий і неповторний захід бабусиних пиріжків, тільки що вийнятих із грубки; колискові пісні й загадкові й цікаві дитячі Казки.
Я згадую маленьке грайливе кошеня в нашому дворі, з яким я радісно грала. Ніжні, теплі почуття прокидаються в моєму серці, коли я дивлюся на дерева, які в дитинстві ми з родителями висаджували біля будинку
Моя батьківщина – це й батьківщина моїх батьків. Ті місця, де вони народилися, теж нескінченно дороги мені. Часто ми всією сім’єю виїжджаємо в село, де пройшло дитинство моєї мами. Там зовсім Не така обстановка, як у нас у місті, зовсім інша атмосфера.
Тишу й спокій зберігають стіни будинку, немов запрошуючи послухати якусь історію, доторкнутися до якоїсь таємниці. Бабуся часто розповідає мені про колишні часи, і я представляю свою маму такою ж маленькою дівчинкою, як і я, що весело грає із сусідською дітворою. У цих місцях навіть птаха співають особливим-особливій-по^-особливому, їхні пісні близькі, родни й зрозумілі. І здається іноді, що вони теж щось хочуть сказати нам, людям.
Птаха, напевно, змогли б розповісти багато цікавого про цей край! Якось у дитинстві бабуся принесла мені жменьку полуниці, тільки що зірваної в саду. Я й зараз почуваю цей незабутній смак свіжих ягід – таких не купиш у магазині або на ринку. Адже вони з наших рідних місць, з нашої маленької батьківщини
З раннього років батьки прищепили мені любов до рідної природи. І тепер я ніколи не зірву ніжної квітки, не злякаю птахів, що щебечуть на гілці. Мені й самої хочеться зберегти всю цю красу, тому що в моїх силах допомогти своїй батьківщині. Важко сказати, яка батьківщина людині дорожче – маленька або більша.
Мені здається, що й більша, і маленька батьківщина однаково важливі і я їх люблю. Більш того, це – нерозривне ціле. Весь навколишній нас мир – вся Батьківщина
(2 votes, average: 4.50 out of 5)