Символіка вірша Івана Франка “Каменярі”
Височить на Личаківському кладовищі у Львові на могилі Івана Франка пам’ятник: могутній каменяр розбиває молотом гранітну скелю. Так постать письменника символічно злилася з образами створених ним будівників нового суспільства, яких він возвеличив у вірші “Каменярі” (1878). Цей вірш не можна читати без хвилювання: романтизм його захоплює і підносить, викликає глибоку повагу до тих, хто проголошує свою мету:
…своїми руками
Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт.
Що кров’ю
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.
Та щоб прийшло це “нове життя”, треба повністю зруйнувати старе, яке з рядків вірша постає перед нами в образі височенної гранітної скелі, кам’яного чола. І тільки “кривавий труд” каменярів спроможний знищити, розбити це чоло, щоб “в тисячні боки розприскалися штуки та відривки скали”. Франко змальовує фізичні страждання, які супроводжують працю каменярів, щоб “п’ядь за п’ядею” прокладати дорогу у світле майбутнє:
Хоч не одного там калічили ті скали, Ми далі йшли, ніщо
Каменярі не чекають нашого співчуття за їх страждання, і я це зримо відчула, прочитавши:
І кожний з пас те знав, що слави нам не буде Ні пам’яті в людей за сей кривавий труд.
Але в цьому мені не хочеться з ними погоджуватися, бо вдячна людська пам’ять возвеличила їх подвиг заради нащадків. Цей подвиг каменярі здій-снювали, потерпаючи від фізичних і моральних втрат, коли доводилось поривати з минулим:
…і в пас не раз душа боліла,
І серце рвалося, і груди жаль стискав…
І хоч за ними “сльози ллють малі, жінки і діти”, але каменярі свідомо йдуть обраним шляхом, бо перед ними – світла мета: “і щастя всіх прийде”.
Коли я прочитала вірш уперше, мені здалося, що він переобтяжений картинами виснажливої праці і фізичних мук будівників дороги. Та потім я зрозуміла: у такий спосіб поет символічно вказав на ту страшну ціну, якою здобувається щастя, особливо коли це щастя співвітчизників. А за нього можна “кров’ю власною і власними кістками” виборювати нове життя, в якому “щастя всіх прийде по наших аж кістках”.
Іван Франко вірить у це і переконує нас, читачів сьогодення, що його каменярі “не герої… і не богатирі”, жили і виборювали майбуття із щирою вірою у те, що їх громадське призначення – “скалу сесю розбить” заради відродження рідної землі.
Я впевнена, що “Каменярі” нікого не залишать байдужим, бо вірш цей (виражаючись символікою мови Франка) написаний і пронизаний кров’ю і потом борців-патріотів, каменярів нашого сучасного суспільства. І сьогодні, коли наша Україна вже відзначила десятилітній ювілей проголошення своєї незалежності, їх образи постають перед нами з новою силою, викликаючи глибоку повагу і вдячність.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)