Одним з великих досягнень української літератури являється збірка Івана Франка “Зів’яле листя”. Перегортаючи сторінки цієї збірки, я чітко усвідомила причину того, чому письменник дав цьому виданню підзаголовок “Лірична драма”. Збірка була видана у ті роки, коли на шляху поета постали тяжкі перепони.
Удари від урядових сил, важка недуга, відсутність особистого щастя, яке б могло принести хоч якусь розраду – все це стало причиною переважання у збірці сумних мотивів. Я думаю, що саме написання поезій стало для Франка лікуванням.
Хоча в передмові Іван Франко і вказує, що не потрібно ототожнювати його самого із ліричним героєм, проте ми можемо чітко прослідити цю спорідненість. Письменник ніби намагається уявити себе в ролі отого самогубця, прототипом якого став ліричний герой. Всі переживання людини, яка зважилась на цей крок, всі
Але вони залишились лише думками, які вилились на папір. Письменник додає в свої твори чимало художнього вимислу, вигадки. Не дивлячись на це, я можу з впевненістю сказати, що створити такі твори змогла б лише та людина, яка чітко усвідомлювала про що вона пише.
Збірка Івана Франка “Зів’яле листя” справила на мене неабияке враження. Вона змусила мене замислитися над проблемами свого життя, а також над тим, що потрібно цінувати те, що дає нам доля.