Довгий час українські селяни були справжніми рабами, які не мали ніяких прав. Вони усе своє життя працювали не панів і віддавали цій роботі свою молодість і усі свої сили. Про таке життя й розповідає у своїй повісті “Микола Джеря” відомий український письменник І. Нечуй-Левицький.
Вже в перших розділах повісті наочно і вагомо розкриваються різні форми поневолення селян. Це й “узаконені” працедні, і “згінні” дні, і податки домашньою птицею та у вигляді прядива. Далі тло оповіді розширюється.
Микола Джеря зі своїми товаришами
І. Нечуй-Левицький досить яскраво зображує зіткнення бурлаків з умовами фабричної праці, з життям в робітничих бараках. “В хаті було повно барлогу, як у свинюшниках; там стояв якийсь чад од махорки, од гнилої соломи, од нечистої одежі, од кислого борщу, од бурлацьких онуч”. Майже з науковою предметністю і точністю, а разом із тим з не меншою мальовничістю і яскравістю письменник визначає описи риболовецьких промислів. Автор навіть перелічує знаряддя рибальської праці і в усіх подробицях змальовує процес
Більше всього увагу читача І. Карпенко-Карий звертає на те, в яких умовах жили кріпаки. Письменник показує, як вічні нестатки і злидні штовхали селян на бунт та боротьбу проти нелюдських умов існування, на втечу з панства і на пошуки кращої долі. У найсміливіших селян-кріпаків був лише один-єдиний вихід – вирватися із того жахливого пекла, на яке перетворилося їхнє існування і відправитися до кращого життя, якого, як потім виявлялося, на рідній землі для них не було.
Повість І. Нечуя-Левицького “Микола Джеря” висвітлює перед читачами найправдивіше картини життя українського селянства за часів кріпаччини. Письменнику вдалося майстерно і реалістично відобразити тогочасний селянський побут, сповнене тяжкої праці нужденне існування, передати зажерливість і жорстокість панів, які думали лише про свій прибуток і ставилися до селян гірше, ніж до домашнього скоту.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)