Твір по поемі Блоку “Дванадцять”

У поемі зображений Петроград на початку січня 1918 року, тобто в ті дні, коли й писався добуток. Бушує заметіль – символ революції. Образ вітру, бури, холоднечі – це улюблений образ Блоку, до якого він звичайно прибігав, коли прагнув передати відчуття повноти життя, очікування великих подій. Перший вірш циклу “Вільні думки” (1907) закінчувалося такими рядками:

Завжди хочу дивитися в очі людські, И пити вино, і жінок цілувати, И люттю бажань повнити вечір, Коли жару заважає вдень мріяти, И пісні співати! І слухати у світі вітер!

Образи

вітру, заметілі, холоднечі зустрічаються й в інших добутках поета, наприклад у вірші 1914 року “Земне серце холоне знову…” с його високо-патетичними рядками:

Земне серце холоне знову, Але холоднечу я зустрічаю грудьми… Немає! Краще сгинуть у холоднечі лютої!

Затишку – немає. Спокою – немає.

Образ вітру як символ стрімкого руху в майбутнє створений у циклі “Про що співає вітер”. Незадовго до революції Блок звертається до образа вітру, прагнучи передати тривожний стан своєї душі (“Дикий вітер скла гне”,. Поет жадібно вслухується в прийдешнє, що чулося йому в шумі вітру.

Дуже незабаром

після лютневої революції Блок зрозумів, що вона була обманом народу. “Не знаю, чи була революція?” – записує він у щоденнику 25 травня 1917 року, а на другий день – більш категорично: “…те, що було, не було революцією”. Запис 5 серпня передає жагуче очікування справжньої революції: “За хуртовиною, що минула, відкрилася залізна порожнеча дня, що продовжував, однак, загрожувати новою хуртовиною… Такі були муждуреволюционние роки, що стомили й потріпали душу й тіло. Тепер – знову, що налетів шквал…”

Не випадково образом вітру починається поема “Дванадцять”. Цей образ проходить через весь добуток, супроводжує всі думки поета в дні революції. Під час роботи над поемою в записній книжці Блоку часто згадується вітер. “До вечора ураган (незмінний супутник переворотів)” – 3 січня; “До вечора – циклон” – 6 січня; “Бушує вітер (знову циклон?)” – 4 січня.

У статті “Інтелігенція й Революція” – з посиланням на Карлейля: “Демократія приходить, “оперезана бурою”.

И, нарешті, оповідання Блоку про роботу над поемою: “Під час і після закінчення “Дванадцяти” я кілька днів відчував фізично, слухом, великий шум навколо – шум злитий (імовірно, шум від катастрофи старого миру)… поема написана в ту виняткову й завжди коротку пору, що коли проноситься революційний циклон робить буру у всіх морях – природи, життя й мистецтва” . Характерно, що до такого ж образного визначення революційної атмосфери вдався тоді ж : “…навкруги зі страшним шумом і тріском надломлюється й розвалюється старе, а поруч у невимовних борошнах народжується нове…”.

И от початок поеми

Чорний вечір Білий сніг Вітер, вітер! На ногах не коштує людина Вітер, вітер – На всім божому світлі!

Це той же неспокійний вітер, з яким ми вже зустрічалися в дореволюційній поезії Блоку. Але тепер він ущент розбиває старий мир, це страшний, чорний вітер для буржуя, що шкода тиснеться в підворітті. Образ вітру в поемі сприймається і як пряме зображення – саме така вітряна, заметільна погода була в Петрограді в січні 1918 року,- і як символ революційного шквалу.

Вітер тріпає плакат “Вся влада Установчим зборам”, збиває з ніг представників старого миру – від попа до повії; всі ці, як виразився. Паперний, “не діючі, а, скоріше, действуемие особи” ” не можуть устояти в хуртовині, що розігралася. І твердо, завзято назустріч вітру, зустрічаючи холоднечу грудьми, ідуть дванадцять червоногвардійців – ідуть, не підвладні грізним стихіям, ідуть, захоплені ідеєю нового миру, ідуть “державним кроком” – нові хазяї країни

У поемі немає нічого випадкового або незакономірного, немає нічого, що не було б пов’язане зі світовідчуванням Блоку, що не випливало б з його колишніх добутків. Це ставиться й до образної системи, до романтичної символіки, це стосується й сатиричної лінії в поемі, це можна сказати й про метод зображення сил нового мира

Ненависть Блоку до старого миру, до “буржуя” – це стара ненависть поета, ще відтоді, коли він писав про “прогнилий хлів буржуазії”. У поемі виступають і ті міщани, які викликали гнів поета своїм обивательським самовдоволенням. Ненависть Блоку до “буржуя”, цьому втіленню всіх мерзенностей “страшного миру”, усе наростала, приймаючи часом форму хвороби.

Особливо загострився гнів Блоку після Жовтня, коли йому ще ясніше стала мерзенна сутність буржуа. 26 лютого 1918 року, тобто через місяць після закінчення поеми, Блок робить такий запис про буржуа – сусіді по квартирі:

“Господи боже! Дай мені силу звільнитися від ненависті до нього, що заважає мені жити у квартирі, душить злістю, перебиває думки… Він особисто мені ще не робив зла. Але я задихаюся від ненависті, що доходить до якоїсь патологічної істеричної огиди, заважає жити.

Відійди від мене, сатана, відійди від мене, буржуа, тільки так, щоб не стикатися, не бачити, не чути; краще я або ще гірше його, не знаю, але мерзенно мені, блювотно мені, відійди, сатана”.

Ненависть поета допомогла йому створити гострий-сатиричний портрет старого миру, втіленого в образі буржуя:

Коштує буржуй на перехресті И в комір сховав ніс А поруч тиснеться вовною твердої хвіст, ЩоПіджав, паршивий пес Коштує буржуй, як пес голодний, Коштує безмовний, як питання И старий мир, як пес безрідний, Коштує над ним, піджавши хвіст

У поемі ненависть поета більше “здорова”, чим у наведеній вище щоденниковому записі. Це можна пояснити тим, що Блок отут показав і тих людей, які руйнують старий мир. Відношення червоногвардійців до буржуя – це не стільки ненависть, скільки знущальне глузування над ним, вони відмахуються від буржуя, як від настирливої мухи:

Відв’яжися ти, шолудивий, Я багнетом пощекочу! Старий мир, як пес паршивий, Провалися – поколоброджу! Він огризається, цей старий мир (“скалить зуби – вовк голодний”), але його вже ніщо не врятується

На штурм старої Росії вийшли люди, у яких кипить “чорна злість, свята злість” до гнобителів. Заповітні образи, найдорожчі слова, високу романтичність своєї душі поет віддає цій новій силі, втіленої в образах дванадцяти червоногвардійців:

В очі б’ється Червоний прапор, Лунає Мірний крок От – прокинеться Лютий ворог… И хуртовина порошить їм в очі Дні й ночі Безперервно… Уперед, уперед, Робітник народ!

Розуміючи, що старий мир добровільно не поступиться своїх позицій, поет призиває народ до пильності, і цей заклик проходить через всю поему:

Революційний тримаєте крок! Невгамовний не дрімає ворог!.. Крок тримай революційний!

Близький ворог невгамовний!

У поемі чується подих революції, багатоголоса луна її напружених днів, шум революційної вулиці. Досягає цього Блок використанням найрізноманітніших засобів: революційного гасла, солдатської частівки, що тільки що народилася –

Як пішли наші хлопці У Червоній Гвардії служити У Червоній Гвардії служити Буйну голову скласти! – міського романсу, точніше – пародії на нього: Не чутно шуму міського, Над невською вежею тиша, И більше немає городового – Гуляй, хлопці, без вина! – розмовної інтонації: – А Ванька з Катькой – у шинку… – У їй керенки є в панчосі – Ну, Ванька, сукин син, буржуй, Мою, спробуй, поцілунок!

Все це допомогло поетові показати різні верстви населення, так чи інакше брали участь у революції. Герої Блоку – дванадцять червоногвардійців – це міська “голота”, що вирвалася на простір, що узявся за зброю, направивши його проти своїх споконвічних ворогів. Це не передовий загін революційних робітників, серед них є й такі, котрим “на спину б треба бубновий туз” (втім, ці слова могли злобливо сичати в слід червоногвардійцям мешканці розкішних особняків). Для Блоку було закономірним зображення саме такого – стихійного бунту, тому що організованої боротьби він не помітив