Одного разу ми з класом поїхали на збирання картоплi. Ми, шестикласники, вже дорослi люди, i нам просто необхiдно допомагати своїм батькам не тiльки по господарству, а й у зовсiм серйознiй роботi.
Автобус привiз нас на неозоре картопляне поле, на якому де-не-де стирчали соняхи. Був жовтень, i стебла картоплi давно вже були не зеленими, а буро-коричневими. Це означало, що там, у землi, визрiли клубнi i можна їх збирати.
Трактор, який з’явився iз-за пагорба, за наказом бригадира в’їхав на поле i своїми лемехами почав перевертати рядки з картоплею.
Машина
Невдовзi бiля дороги утворилися двi великi купи.
Хтось принiс мiшки, i ми зсипали зiбраний врожай у них. А робiтники вантажили цi мiшки на причепи i вiдвозили до овочесховища.
Настав полудень, сонце почало сильно припiкати. Ми, потомленi, зiбралися докупи пiти вiдпочити в посадцi на обочинi дороги. I тут нарештi дали сигнал обiдати. Їли ми пiд навiсами на вiдкритому повiтрi. Як же смачно їлося!
Пшеничну кашу, огiрки, помiдори, яйця їли ми з великим задоволенням. А потiм, спiтнiлi i втомленi вiд працi, всi ми тут же прилягли вiдпочити. Кожен обмiнювався враженнями з учителькою i один з одним.
Ми були настiльки натхеннi нашою корисною i цiкавою працею, вирiшили i завтра так само плiдно попрацювати.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)