Завжди цікаво поміркувати про те, як би продовжилася історія настільки улюблених нами творів. Особливо це цікаво, якщо розглядати дивовижну повість авторства Нечуя-Левицького під назвою “Кайдашева сім’я”. Під час прочитання у читача може скластися тверде враження про те, що ніщо і ніколи вже не зможе помирити родину Кайдашів, що члени родини будуть сваритися завжди і без зупинки, тому що між ними існують такі суперечності, які практично неможливо вирішити.
У той же час, роздумуючи над тим, яким могло б бути продовження цієї повісті,
Саме тому закінчення цієї повісті бачиться мені наступним чином.
На практиці це проявилося б у тому, що молоді Кайдаші допомагали б старій Кайдашисі, а вона, в свою чергу, не була б такою жадібною і, розуміючи, що вже теж стара, стала б поступово ділитися всіма тими благами і майном, яке їй належало.
Варто зазначити, що автор повісті Нечуй-Левицький вважав, що в основі всіх проблем сім’ї Кайдашів лежить право приватної власності. Але я не можу з ним повною мірою погодитися, тому що вважаю, що головною причиною бід і проблем сім’ї стала звичайна жадібність, притаманна людині незалежно від тієї суспільної формації, яка панує в країні. Саме з цієї причини я можу уявити закінчення повісті саме у встановленні добрих стосунків внаслідок того, що Кайдаші просто зрозуміли би суть всіх тих помилок, які вони допускали раніше. І для цього не потрібна зміна суспільного або політичного ладу.