Ми з однокласниками дуже любимо вечорами кататися на роликах по центральній алеї парку, де наставлено безліч лавок. Одного разу в мене сталася якась аварія з ковзаном, і я присів поруч із дідусем із пишними білими вусами й добрим поглядом очей. А ще я звернув увагу, що на його піджаку було багато орденських планок.
Він відразу видався мені таким добрим і симпатичним. Тому я не був здивований, коли він запропонував:
– Хлопче, може, я тобі чимось допоможу?
Ми разом намагалися привести до ладу мої ковзани і просто розмовляли. Якось між
– Я служив у його полку. Знаєш, хлопче, таких людей, як Енвер Бімолатович Ахсаров, слід нагороджувати не тільки найвищими нагородами країни, а всіма всесвітніми і не тільки за героїзм, а насамперед за високу людяність. Він був незвичайною людиною, бо де б не перебував його полк, він спершу розмістить поранених і хворих бійців, а тільки потім знайде якийсь закуток для свого штабу. Увечері перед очікуваним боєм обійде всіх, словом підтримає, смуток
Його називали “батя”, а такого не кожен командир заслуговував, – це був вияв найбільшої пошани. І загинув він тому, щоб був людяним і піклувався про бійців. Він хотів допомогти молоденькому солдатикові підтягти ящик із боєприпасами, оступився, відійшов на півкроку від визначеної саперами стежки й натрапив на міну. … Несли його бійці на руках через усе місто й не приховували сліз.
Наступного ранку, поспішаючи до школи, я підійшов до меморіальної дошки з портретом героя Ахсарова, що встановлена неподалік школи, і поклав квіти.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)