Пам’ятник літературному герою
Пам’ятники споруджують не тільки вченим, письменникам, воїнам, але й героям улюблених книг. Можна згадати пам’ятник Тілю Уленшпігелю в Голландії, героям п’єси “За двома зайцями” М. Старицького в Києві. Іноді такий пам’ятник стає символом міста, як стала андерсенівська Русалочка символом Копенгагена. І, на відміну від пам’ятників історичним подіям і різним діячам, пам’ятники літературним героям, як правило, веселі.
Нещодавно такий смішний пам’ятник з’явився в Харкові, на першій
Довідавшись на сповіді про скарби, сховані у сидіння стільця, священик самовільно залишає свою посаду та вирушає на пошуки меблевого гарнітура.
Під час своєї погоні за стільцями отець Федір об’їздив півкраїни. Побував і в Харкові, звідкіля відправив своїй дружині лист: “Тут, у Харкові, зовсім літо. Місто гамірне – центр Української республіки. Після провінції здається, начебто за кордон потрапив”.
Столиця
Тепер уривки з листа священика дружині викарбувані на низькому постаменті пам’ятника. Отець Федір біжить нам назустріч платформою в пальто, що розвівається, тримаючи в руці чайник (колись на всіх великих станціях стояли спеціальні баки, звідкіля пасажири могли набрати в чайник окропу). Обличчя його сяє простодушним лукавством, усі тяготи і турботи поїздки ще попереду. Це, власне, уже пам’ятник не тільки літературному герою, але й пасажиру взагалі, вічному подорожанину і мандрівникові. Недарма в романі розділ про початок подорожі названий “Муза далеких мандрівок”. “З тієї хвилини, коли громадянин вступає в смугу відчуження, яку він по-дилетантськи називає вокзалом або станцією, життя його різко змінюється…
З цієї хвилини громадянин уже не належить самому собі. Він пасажир і починає виконувати всі обов’язки пасажира… ” І отець Федір, відірваний від коренів, що летить по світу перекотиполем, на хвилинку зачепився блискучим чайником за платформу помпезного вокзалу, призупинився та дивиться на вічний людський потік. Нічого не поробиш: “Муза далеких мандрівок приваблює людину”.