Мабуть, немає такої людини в нашому колишньому Союзі, яка хоч раз в житті не бачила б картини відомого російського художника Олексія Кондратовича Саврасова “Граки прилетіти”.
Перше враження від цього шедевра – що ти ніби сліпнеш від білості та світла, і це світло нескінченне. В тебе вливається якесь тепло. Та це ж весна!
Звісно, до справжнього тепла ще досить далеко – ось і снігова кора на передньому плані картини. Але він вже у темних прожилках, плямах, лініях. Сніг набух вологою, на ньому блюдця води.
Довгі тіні дерев розлініяли,
Враження, що зима вже ледь доживає, посилює чорний грак на снігу в лівій частині картини. Ось-ось оголиться земля. І ти вже уявляєш: недовго їй бути чорною, і зеленітимуть незабаром трави.
Про весну, що наближається, розповідає і розлив живої води у правій частині полотна. Дерева стоять, як кажуть, до колін у воді. їхні стовбури віддзеркалюються у цій поки ще темній воді. Починаються розливи річок.
Над білою і чорною землею стоїть грачиний грай. Велика кількість птахів… їхні крила ніби заплуталися у кронах дерев. Може, це зовсім і не крила птахів, а дивовижне
Звісно, ми не чуємо звуків, але здається, вони дуже гучні. Звук і світло ллються з-під нескінченного шатра небес. На землі, недальньому плані, видно вже нагріті сонцем дерев’яні частини будівель, їхні дахи. У далечині світліють храм і дзвіниця…
Верхівки храму і дзвіниці темні. Відчуття боротьби темного і світлого… Зима поки ще в силі. Про це говорить й самотній димок, який в’ється над хатою. І все-таки наш погляд знову падає на білий сніг.
Передній план зачаровує, бере в полон. Весна вступає у свої права, і символом її перемоги стали граки. Повітря ніби кипить, потривожене змахами їхніх крил.
Граки прилетіли і пробудили природу.
… Весна ще не ввійшла в місто. Вона зупинилася тут. Весна ніби запрошує людей, що втомилися від завірюх і морозів, вийти, озирнутися навкруги, порадіти першим промінням ще неяскравого сонця, послухати гомінливих граків, яким ні до кого немає діла: вони живі, вони повернулися!