Часи, змальовані в романі, дуже далекі від нас. Але образи твору настільки живі й яскраві, що мимохіть починаєш хвилюватися, боятися й радіти за них, наче герої ці – реальні знайомі люди.
Саме Айвенго, а навіть не славетний король Ричард Левине Серце, є головним героєм роману. І для мене цей образ доблесного лицаря став улюбленим образом. Чим саме Айвенго вражає, що примушує мене захоплюватись цим героєм?
Знайомство читача з головним героєм відбувається незвичайно. Героя, перевдягненого прочанином, не впізнають ні батько, ні кохана.
Але Вілфред уже в рідному домі, за яким скучив у далеких краях. Він бачить суворого батька, що не готовий простити сина. Він бачить кохану, та не може наблизитись до неї. Але й у ці важкі для душі хвилини Айвенго виявляє незвичну для свого часу людяність. Ніхто не хотів допустити до столу втомленого й голодного єврея, а “прочанин” Айвенго пожалів іновірця.
Почувши про змову проти Ісака, Айвенго попереджає єврея про небезпеку та допомагає врятуватися. Можна сміливо сказати, що для того часу така повага до простої людини, співчуття шляхетного християнина іновірцю були рідкістю.
Вілфред Айвенго – відважний, безстрашний воїн. У перших розділах роману, коли сам герой іще не з’являється перед читачем, ми чуємо розмову в замку Се-дрика Сакса про звитяжні подвиги Айвенго, про його лицарську доблесть.
(6 votes, average: 3.50 out of 5)