Велич людини – в усвідомленні її відповідальності. А. де Сент-Екзюпері
Ернест Міллер Хемінгуей – видатний американський письменник минулого століття, володар Нобелівської премії, призначеної йому за вклад в розвиток сучасної літератури. Він був неповторною, талановитою людиною, яка вільно і мужньо прожила своє життя та своїм існуванням підтвердив сказану їм колись фразу: “Я нічого не боюся”. У його літературній скарбниці такі відомі у всьому світі романи, як “Прощавай, зброє”, “По кому дзвонить дзвін”, багато повістей,
Одним з найвідоміших творів Е. Хемінгуея є філософська повість “Старий і море”, в якій письменник розкриває соціальні і моральні проблеми. Серед них однією з головних є проблема взаємовідносин людини і природи. Головний герой повісті – колишній рибалка старий Сантьяго, який усе життя трудиться на морі і усе життя бореться з небезпеками та злиднями. Його руки всуціль вкриті шрамами, що “старі, як тріщини в давно вже безводній пустелі”. Усе життя Сантьяго пов’язане з море, бо саме море годує рибалок та їх родини.
Але добровільно воно нічого не хоче віддавати, тому
Тільки людям природа поступається частиною своїх багатств, та й то лише в тому випадку, якщо людина вміє розуміти мову природи, якщо вона відчуває її складне і глибоке життя. Старий Сантьяго майже все життя провів у морі і навчився добре розуміти язик океану і язик природи. Рибалячи, він досить часто розмовляв з рибою, яку ловив, з зірками або з птахами, які кружляли над його човном. Так він на все життя зв’язав себе з природою, зв’язав настільки міцно, що навіть очі в нього стали за кольором схожі на море.
Як пише письменник – “Це були веселі очі людини, яка ніколи не здається”. І підтвердження тому може бути триденний двобій Сантьяго з величезною рибою. З цього двобою віх виходить переможцем, вигравши не тільки двобій з рибою, а й протистояння з природою. “Людина не для того створена, щоб зазнавати поразки. Людину можна знищити, але її не можна перемогти” – говорить сивий рибалка і доводить свої слова на справі. Старий дуже добре розуміє велику відповідальність людини перед своїм одвічним ворогом і одвічним другом – природою, він почуває перед нею свою провину і провину людства. Піймавши рибу, він каже: “Рибо, я тебе дуже люблю і поважаю.
Але я вб’ю тебе, перш ніж настане вечір… Зле тобі, рибо? Бачить Бог, мені самому не легше”.
Сантьяго обтяжує думка про те, що людина постійно щось вимагає від моря, вбиває своїх молодших братів – риб, птахів і звірів. Але він радіє, що хоч щось у природі залишається вічним і недоторканим: “Як добре, що нам не доводиться вбивати сонце, місяць, зірки…”
Проблему взаємовідносин людини і природи розкриває у своїх творах і ще один нобелівський лауреат – відомий японський письменник Ясунарі Кавабато. Але на відміну від Хемінгуея відносини людини і природи він зображує у метафоричному вигляді, використовуючи для цього опис різноманітних традицій японського народу. Кавабато теж турбується за те, що змінюється відношення людини до вікових традицій, то оточуючого світу і природи. Побачити хвилювання письменника за наше майбутнє, яке неможливе без природи, неможливо без відродження одвічних людських цінностей, читачі можуть у більшості творів Кавабато. Одним з найвідоміших з них є повість “Тисяча журавлів”, відома нам за шкільною програмою.
Незважаючи на те, яким чином ці відомі літературні митці намагаються висвітлити проблему людини і природи, ціль у них одна єдина – достукатися до сердець читачів то розкрити їм очі на те, що природа – це не тільки оточуючий нас світ, це наша рідна матір, наша годувальниця і наша рідна домівка. Тому й ставитися до природи треба так, як до рідної матері, як до годувальниці і рідного дому.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)