В українську літературу Іван Франко увійшов як видатний публіцист, філософ, драматург, прозаїк і лірик. Його поетична спадщина настільки різноманітна, що стислою характеристикою охопити її неможливо.
Лірична творчість І. Франка – це зброя боротьби проти ворогів трудового народу, вияв громадських і політичних ідеалів, своєрідний світ, який відбивав його думки про долю трудящого народу, філософські роздуми і інтимні переживання.
Ліричний герой великого Каменяра українського народу – це не тільки образ передового громадського
У 1887 році вийшла перша збірка І. Франка під назвою “З вершин і низин”. Образ ліричного героя цієї поетичної збірки сповнений віри у можливість змінити життя українського народу на краще і в справедливість революційної боротьби. Ця книга відкривається величальною піснею, яка славить невмирущу силу боротьби за волю, щастя і прогрес:
“Вічний революціонер –
Дух, що тіло рве до бою.
Рве за поступ, щастя й волю”.
Цей вірш пройнятий оптимістичним
“Не ридать, а добувати
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі”.
А ось поезією “Каменярі” автор стверджує життєву програму революціонера, що став на шлях перебудови тогочасного суспільства:
“І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт…”.
У наступному циклі під назвою “Веснянки” І. Франко показує готовність суспільства прийняти нове, вільне життя і робить це через пробудження природи, вживаючи при цьому прийоми паралелізму. Отже героєм громадянської лірики І. Франка є носій ідей вільного суспільства і нового життя.
Щодо інтимної лірики І. Франка, то неповторною і незвичайно яскравою є його поетична збірка “Зів’яле листя”, в якій поет розкривається досить несподівано, по-новому. У цій збірці перед нами розгортається трагічна драма ліричного героя, яка була викликана обставинами особистого і громадського життя. “Зів’яле листя” – це художній образ нерозділеного кохання і втрачених надій ліричного героя і самого поета:
“Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні, сумні,
Немов криниці дно студене?”.
Ліричний герой інтимної лірики І. Франка являє собою людину ніжної душі і сильного характеру. На шляху закоханого героя стоять три головні перепони – “горда душа”, “хлопський рід і “м’яке серце”. Особисті переживання свого ліричного героя поет підніс на незвичайну височінь духовної краси.
Більшість поезій збірки написано у вигляді народних пісень. Це і “Ой ти дівчина, з горіха зерня”, і “Червона калина, чого в лузі гнешся?”, і деякі інші, які з часом були покладені на музику. Інтимна лірика І. Франка – це дивосвіт глибокого і трагічного кохання.
Зовсім іншими мотивами сповнена поетична збірка “Мій ізмарагд”. В давні часи ізмарагдами на Русі називалися збірки статей на повчальні теми, в яких викладалися християнські моральні цінності і норми. У І. Франка ця збірка стала повчанням для демократично налаштованих революціонерів. У поезіях, що входять до складу збірки, автор викриває продажність, лицемірство, підлість і підступність псевдопатріотів.
Наприклад, у вірші “Декадент” І. Франко засуджує занепадницькі літературні твори, які, на його думку, були спрямовані проти народу. А ось свої поезії І. Франко вважає істинно народними:
” Який я декадент? Я син народу,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик – праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог”.
При цьому ліричний герой не відступає перед ворогом, бо він впевнений у власній правоті.
Якщо герої книг “З вершин і низин” і “Зів’яле листя” були відчайдушними у своїх поривах, переходах від печалі до радості, від занепаду до бадьорості, то ліричний герой поетичної збірки “Мій ізмарагд” стає розсудливим, спокійним і урівноваженим.
Отже, узагальнені мотиви ліричної творчості І. Франка – це своєрідна життєва сповідь самого поета, життя українського народу, авторське філософське осмислення дійсності. Крім того, це заповіт майбутнім поколінням бути щирішими і чистішими у своїх почуттях, відданими чесній справі, вірними синами свого народу.