Твір на тему: Антиутопія для антилюдства

Твір по романі Е. І. Замятіна “Ми”. Жанр утопії з’явився в Європі із зародженням гуманізму. Мудреці минулого з радістю зображували щасливий мир майбутнього, де немає війни, хвороб, а всі сфери життя суспільства підпорядковані законам розуму.

Пройшли століття. І утопія змінилася антиутопією – зображенням “майбутнього без майбутнього”, мертвого механізованого суспільства, де людині відведена роль простої соціальної одиниці. Насправді антиутопія не є повною протилежністю утопії: антиутопія розвиває основні принципи утопії,

доводячи їх до абсурду. Тепер виявляється, що той самий людський розум здатний побудувати “Місто Сонця” Томмазо Кампанелли й працюючі з точністю годинного механізму “фабрики смерті” Генріха Гіммлера.

XX століття стало століттям втілених антиутопій – у житті й літературі.

Для російської літератури жанр антиутопії не цілком хороший. Однієї із кращих антиутопій, написаних російською мовою, став роман Євгенія Замятіна “Ми”. Цей роман створювався в 1920 році в холодному напівзруйнованому Петрограді.

Авторові вдалося за сімдесят років до падіння комуністичного режиму зробити правильні

висновки про “великий блеф”, втіленому в ідеях марксизму-ленінізму. Власне кажучи, Замятін нічого не видумував: він лише довів до логічного завершення ідею побудови комуністичного суспільства. Отже, перед нами – “ідеальне суспільство”.

Уніфікація, зрівнялівка, регламентація – от лише деякі з ознак “ідеального суспільства” у романі “Ми”. Історія створення цього суспільства досить нагадує історію створення Радянського Союзу. Його громадяни досягли щастя в результаті загибелі більшої частини населення. Жителі країни щасливі: вони живуть у будинках із прозорими стінами, ходять на роботу й з роботи ладом, а проблема любові вирішена раз і назавжди: “усякий номер має право на інший номер як на сексуальний об’єкт”. Жителі, або номера, носять однаковий одяг, їдять однакову їжу.

Мистецтво є придатком державної машини. За цією соціальною ідилією спостерігають строгі Хоронителі. А вище всіх коштує Благодійник – лідер “ідеального суспільства”.

Усе продумано до дріб’язків.

Виконані щасливого ідеалізму номера будують якийсь Інтеграл, що наповнить щастям весь Всесвіт. Ці картини щось нагадують, не чи правда? Недарма сучасні Замятіну критики з піною в рота доводили, що “Ми” – шкідливий і антирадянський добуток.

Дійсно, цей роман – антирадянський добуток, причому одне із кращих. Головний герой – номер D-503, від імені якого ведеться оповідання, – одержує можливість випробувати теперішні людські почуття, зазнати пристрасть, страх. Доля його трагічна: він не був страчений, як його кохана, а піддався операції по усуненню уяви разом з іншими номерами, Одне з найважливіших питань, які намагається вирішити автор, – питання волі вибору й волі взагалі. Де грань, що відокремлює волю від несвободи, а людини від тварини? Сьогоднішні хаос і хитання в пострадянському суспільстві, соромливо іменовані “періодом становлення демократії”, показують, що ми не готові до волі, ми не навчилися розуміти й цінувати її.

Може бути, нинішній пострадянський простір і є місцем, де живуть ті, хто вижив у катаклізмі антиутопії, – своєрідним “житлом для анти людства”. На щастя, республіки колишнього Радянського Союзу повільно й важко видужують, і повернення в дурний сон за назвою “Совдепія” уже зовсім неможливо. Але примара несвободи продовжує стояти за нашими плечима.

Ми повинні бути уважні й пильні: у світі є багато Благодійників, готових ощасливити слухняних номеров. І саме головне – нам потрібно не машинне демократичне суспільство, а воля, заснована на вічних принципах гуманізму.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Твір на тему: Антиутопія для антилюдства