Любов до рідної мови, любов до своєї Батьківщини – поняття, невіддільні одне від одного. Мабуть, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови.
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш німого.
А серце б’ється, ожина.
Як їх почує…-
Писав Тарас Шевченко. Мова – це душа народу. Маленька дитина ще у сповиточку чує рідну мову від матері та промовляє за нею перші ніжні слова.
Наша українська мова мелодійна та неповторна тому, що увібрала в себе гомін полів, лісів і морів нашої
А в Київській Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні.
Але скільки заборон довелося зазнати українській мові, починаючи від імператорського указу Петра І 1720 року, 18 липня 1863 року циркуляр Валуева переконував, що немає ніякого “малоросійського язика”. А Емський указ 1876 року виніс смертельний вирок українській мові. ХІХ століття, означене в історії цивілізації як століття революцій, гуманізму, весни людства і народів, виявилося для української мови лютою зимою.
Від народу
Сьогодні нашій державній мові потрібен вогонь любові, духовна міць, любов до знання.
Буду я навчатись мови золотої
У трави-веснянки, у гори крутої,
В потічка веселого, що постане річкою,
В пагінця зеленого, що зросте смерічкою, –
Так щиро й схвильовано писав у своєму вірші А. Малишко. Мова наша українська – це золотий запас душі народної, з якого виростаємо, яким живемо і завдяки якому маємо велике право й гордість іменуватися народом українським.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)