Рідна мова у творчості українських письменників

Немає народу, байдужого до рідної мови. Мотиви звеличення рідного українського слова звучать у творах найвизначніших синів України.

Поетичне слово закликало народ берегти мову, бо, як писав С. Воробкевич у вірші “Мово рідна”, хто забуває рідне слово, “той у грудях не серденько, тілько камінь має”. У кріпацькій поневоленій Україні лунало застереження Тараса Шевченка:

Хто матір забуває, Того Бог карає, Чужі люди цураються, В хату не пускають; Свої діти – мов чужії…

З найдорожчою перлиною порівнює рідну мову В. Самійленко

в однойменному вірші:

Але єсть одна перлина, Що з усіх найкраща в світі. Купувать її не можна Або нею торгувати…

У мові віддзеркалена нелегка історія народу, тому поет ототожнює її зі “сльозою святою”, що “за нещасний люд пролита”. Думки й почуття людини закарбовано в рідному слові. Тому його треба берегти й цінувати, “як парость виноградної лози”.

Сучасникам і нащадкам М. Рильський у поезії “Мова” заповідає дбати про чистоту й красу мови, вчитися мудрості у народу, збирати, “як розумний садівник, достиглий овоч у Грінченка й Даля”.

Багато українських поетів звеличували багатство, милозвучність, красу рідної мови, бо мова – це найбільший скарб, який подарував нам народ.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Рідна мова у творчості українських письменників