Знайомлячись з романом “Герой нашого часу”, ми переконалися, що Печорін – людина сильної волі, відважна, яка не відвертається від небезпеки, а навпаки, іде назустріч бурям та тривогам, щоб знайти собі діло і заповнити неосяжну порожнечу свого духу хоча б і діяльністю без певної мети. Печоріна цікавить лише власна особа. Він аналізує свої вчинки, їх мотиви тощо.
І дійсно, для Печоріна кожна подія в його житті залишається спогадом і найчастіше болючим. “Нет в мире человека, над которым прошедшее приобретало бы такую власть, как надо
“Что ж? умереть так умереть! Потеря для мира небольшая; да и мне самому порядочно уж скучно”, – говорить Печорін і пророкує свою долю. В повісті “Бела” він каже Максиму Максимовичу: “Как только будет можно,., поеду в Америку, в Индию, – авось где-нибудь умру на дороге…” З розділу ” Максим Максимович” читачі дізнаються, що Печорін таки вирушає у подорож: “Еду в Персию – и дальше…” А в передмові до журналу Печоріна
Розділ “Фаталіст” розпочинається філософською суперечкою, яка розгорнулася між офіцерами. Одні стверджували, що “судьба человека написана на небесах”, інші мали сумнів: “…если точно есть предопределение, то зачем же нам дана воля, рассудок? Почему мы должны давать отчет в наших поступках?” Печорін рішуче підтримував останніх: “Утверждаю, что нет предопределения”.
Цю суперечку зголосився розв’язати офіцер, відомий гравець Вулич. Він взявся перевірити, “может ли человек своевольно располагать своею жизнию, или каждому из нас заранее назначена роковая минута?” Печорін та Вулич укладають парі.
Дійсно, те, що трапилося з Вуличем, свідчило, що людина не може розпоряджатися своїм життям, адже Вулич натиснув на курок. Та постріл не пролунав. А це означає, що життя і смерть людини визначаються не нею. Вулич був убитий п’яним казаком у той самий вечір. І це ще один доказ існування долі.
Це перша пригода, коли герой думав не про себе, а про інших, ризикував своїм життям не заради власної втіхи, а заради людей. Тобто це був гуманний вчинок, спрямований на благо людей.
“После всего этого как бы, кажется, не сделаться фаталистом? Но кто знает наверное, убежден ли он в чем или нет?..” Лермонтов, не відкидаючи ідеї фаталізму, все ж стверджує: людина не повинна миритися і бути покірною долі. Вона повинна боротися з долею, обирати свої вчинки, свій шлях, гідний людини.
Та найголовніше те, що покоління, “героєм” якого був Печорін, втратило здатність відчувати “даже того неопределенного, хотя и истинного наслаждения, которое встречает душа во всякой борьбе с людьми или судьбой”. Так, Печорін не вступив у боротьбу зі своею долею. Він підкорився їй. Тому і помер на шляху з Персії від порожнечі власного життя. “Зачем я жил?
Для какой цели я родился? А, верно, она существовала, и, верно, было мне назначение высокое, потому что я чувствую в душе моей силы необъятные… Но я не угадал этого назначения…”
Повертаємося до нашого проблемного питання: Чому М. Лермонтов фінальною обрав повість “Фаталіст”? У цій повісті автор показує, що Печорін міг знайти своє призначення в гуманістичній діяльності, в служінні людям. А також Лєрмонтов ставить філософське питання: а чи повинна людина миритися з долею? І дає на нього відповідь: людина повинна діяти, боротися з обставинами і долею. Іншими словами, саме у “Фаталісті” уважний читач міг знайти “рецепти” від тієї “хвороби” суспільства і часу, про яку автор го
Ворить у передмові до роману.
Фінал роману був би песимістичним – у розділі “Максим Максимович” Печорін вирушає у подорож, щоб померти у дорозі. Автор обрав інший кінець – оптимістичний. Твір
Закінчується описом благородного вчинку Печоріна. Замість траурного маршу в фіналі лунають привітання героя: “Офицеры меня поздравляли – и точно, было с чем!”
Можливо, в такому фіналі Лермонтов втілив свою мрію і мрію свого покоління про гідне, щасливе, наповнене змістом, освітлене любов’ю до людей життя. А можливо, це послання майбутнім поколінням, у тому числі і нашому, – жити у злагоді з собою, уміти жертвувати собою заради інших, не миритися з обставинами, боротися, шукати своє призначення і завжди пам’ятати: лише від нас самих залежить, яким буде наше життя і чи знайдемо ми своє місце у ньому.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)