Прочитавши це оповідання, хтось може поставити запитання: “Навіщо Бунін пише про життя Чанга і капітана, його хазяїна?” Начебто передбачаючи це питання, письменник дає відповідь на нього вже в перших рядках: ” чи не однаково, про кого говорити? Заслуговує цього кожний з тих, хто живе на землі”. Оповідання “Сни Чанга” написане у 1916 році, коли вік письменника наближався до сорока. До цього часу Бунін встиг стільки пережити, перечути, прочитати і побачити, що цього вистачило б на кілька життів.
Він не утомлювався від нових життєвих
У ній сполучаються ліричні, філософські мотиви і у той же час відчуваються трагічні, темні і жагучі нотки. Людина – це загадка, – переконаний письменник, – а характер її осягти неможливо”. От перед нами головні герої оповідання – капітан і його вірний друг Чанг. Шість років вони були нерозлучні, ділили горе і радість. Зараз
По морях вони вже не плавають – живуть “на березі… у вузькій і досить похмурій вулиці, на горищі п’ятиповерхового будинку… Потовк у Чанга з капітаном низький, кімната велика і холодна.
У ній завжди, крім того, сутінно: два вікна, пробиті в похилому стіні-даху, невеликі і круглі, нагадують корабельні. Між вікнами стоїть щось типу комода, а в стіни ліворуч старе залізне ліжко – от і все убрання цього нудного житла…”. Убогість, злиденність, болісні спогади про минуле, існування на грані між сном і дійсністю – така тепер життя капітана і Чанга. І не дивно, що капітан щиро переконаний у тім, що існує лише одна правда на світі – зла і низька. “Ти подивися навкруги, – говорить він, – ти тільки згадай всіх тих, що щодня бачимо ми з тобою в пивний, у кав’ярні, на вулиці!
Друг мій, я бачив всю земну кулю – життя скрізь таке! Все це неправда і дурниця, чим нібито живуть люди: немає в них ні Бога, ні совісті, ні розумної мети існування, ні любові, ні дружби, ні чесності, – немає навіть простої жалості. Життя – нудний, зимовий день у брудному шинку, не більше…”. Його життєвим переконанням стала “правда єврея Іова, правда мудреця з невідомого племені Екклезіаста”:
“Пам’ятай, людина, з юності твоєї ті важкі дні і роки, про яких ти будеш говорити: немає мені задоволення в них!”. Однак у минулому було місце і іншій правді в житті капітана. Просто тоді він був щасливий. “Він знову став розповідати Чангу про те, що… є у нього, у капітана, по-перше, квартира, по-друге, красуня дружина і, по-третє, чудесна дочка, і що він, капітан, все ж таки дуже щаслива людина”. Здавалося, увесь світ йому підвладний, а кохання робить цей світ чарівним, яскравим, чудовим.
Однак і в цей час відвідують капітана думки про даремність усього земного, про неміцність людського щастя, про Шляхи всього сущого, “якому не повинне противитися ніщо суще”.
У кожній людини своя доля, свій життєвий шлях, згорнути з якого небезпечно та і неможливо. Чи не тому так склалося життя капітана, що він спробував змінити свій шлях? “Вже дуже я жадібний до щастя і вуж дуже часто збиваюся”, – говорить він. Капітан – людина, душа якого обпалена любов’ю.
Сила його почуття така велика, що увесь світ для нього втілився в коханій жінці. Капітана самого лякає це – хіба можна кохати так сильно? Чи можна вірити в кохання або це обман?
Адже закоханого ніхто не здатний переконати в тім, що кохана їм людина може не відчувати відповідного почуття. Так і живе капітан, переживаючи то захват і радість любові, то мучачись тривогою і підозрами: “Не буде, Чанг, любити нас із тобою ця жінка! Є, брат, жіночі душі, які вічно нудяться якоюсь сумною спрагою любові і які від цього від самого ніколи і нікого не люблять”. Ревнощі і сумніви зробили свою справу. Подальше життя капітана перетворилося в ланцюг катастроф і трагедій. Отут і пияцтво, і загибель пароплава по його провині, і постріл у дружину.
Нарешті він опинився на дні життя – без засобів, без гарного житла, а поруч тільки його вірний друг, рудий пес Чанг. Так капітан і помирає – розчарований, отримавши поразку у сутичці з життям, щиро переконаний, що світом править зло. Це його правда.
Здавалося б, все ясно – існують у світі дві правди. Одна затверджує, що скрізь панують несправедливість, підлість і обман. Відповідно до іншої – життя прекрасне і дивне.
Однак саме Чангу було призначено довідатися третю правду.. Ту саму, котра пройшла повз його друга капітана.
Ця правда – Любов. Але не та любов, що обпалила душу капітана, зіпсувала його життя. У цій новій Любові немає місця сумнівам і обдурю.
Осяяння наступає в той момент, коли після смерті капітана самотній і всіма забутий Чанг знаходить нового друга і хазяїна-художника: “…і очі їх, повні сліз, зустрічаються в такій любові один одному, що вся істота Чанга беззвучно кричить усьому світу: ах, ні, немає – є на землі ще якась, мені невідома, третя правда!”. Важко визначити словами, що таке ця третя правда. Але разом з кошлатим мудрецем Чангом ми почуваємо, що у світі повинна панувати тільки вона.
Можливо, ми ніколи до кінця не зрозуміємо її, але з її приходом у дім підуть із життя горе, негоди, жорстокість і неправда. “У світі цьому повинна бути тільки одна правда, – третя, – а яка вона – про те знає той останній Хазяїн, до якого вже незабаром повинен вернутися і Чанг”, Цю думку І. О. Бунін підтвердив такими словами: “Як ні смутно в цьому незрозумілому світі, але він все ж таки прекрасний…”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)