Так уже сталося, що свого часу в центрі шаленої боротьби літературних угруповань у самому вирі різних думок, поглядів опинився Микола Хвильовий, який своїми памфлетами не так угамовував пристрасті, як розпалював їх. У пореволюційні роки він був одним із найпопулярніших українських письменників. Його вірші і новели вміщували в шкільні підручники і хрестоматії, а його пісні співав народ, а його твори перекладалися за рубежем.
Але письменник бачив і відчував, що в суспільстві назрівають тривожні, загрозливі зміни. Тому в своїх “Листах
Та згодом вона змушена була самоліквідуватись, а її керівників почали називати” речниками української націоналістичної буржуазії в літературі.
Що ж стверджував М. Хвильовий? “Українське мистецтво мусить знайти найвищі естетичні цінності,
Його тези перекручувалися і провокаційно переосмислювалися. Тепер оцінка його творчості була однозначною, відредагованою і сформульованою: її дав Сталін. Безглуздість звинувачень була очевидною, але хто тоді осмілився б їх спростувати? Кілька разів Хвильовий пробував зняти з себе звинувачення.
Та його не хотіли чути. У травні 1933 року заарештовують Михайла Ялового, найближчого з друзів письменника. Хвильовий приголомшений.
Тоді він вирішує своїм самогубством застерегти від швидкого наростання хвилі політичних звинувачень, масового голоду і репресій.
Хвильовий був великим життєлюбом, йому було страшенно боляче полишати прекрасний сонячний день, життя. Та він хотів своєю смертю рятувати літературну генерацію, відвести від друзів і колег підозру, врятувати їх від репресій. Це був його трагічний вибір…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)