“Ви говорили: “Джек Лондон, гроші, любов, пристрасть”, – іронічний рядок Маяковського надзвичайно точно доносить саме той стереотип відносини до американського прозаїка. І тепер, через час, добре видно, що у Творчості Лондона бути тільки даниною ілюзіям і не пережило випробувань реальним життям, а що залишилося в літературі назавжди.
Величезним літературним надбанням для літератури став роман “Мартін Иден” – творча вершина Джека Лондона. У радянський час вітчизняні критики не раз намагалися витлумачити роман як викриття
Адже Мартін не штампував книгу за книгою, коли видавці брали нарозхват усе, що він пише. Він пішов з життя, зрозумівши, що талант покинув його назавжди.
Зображення законів “успіху” відсунулося на другий план, коли Лондон повною мірою відчув масштаб і значення того образа художника, що він
Драма героя починається не в момент його зустрічі з Руф’ю Морз. Нерозмірність їхніх духовних обріїв занадто очевидна, щоб Руф всерйоз могла впливати на Мартіна, прилучаючи його до своїм вульгарного “ідеалам”. У його відносинах з Руф’ю розігрується конфлікт эстетической краси й грубий житейской реальності, що позначиться на подальшій долі героя й стане нерозв’язним протиріччям всього життя.
Драма починається тоді, коли Мартін, усвідомивши в собі художника, вирішує зробити мистецтво своєю професією. Молодий письменник треба завітам поета Бриссендена: любити красу заради її самої, служачи їй беззавітно. Але адже творчість неможливо без сприймаючого, без тої самої публіки, що з повною підставою нехтує Бриссенден, а слідом за ним і Мартін.
Вся справа в тому, що публіка – це Морзы і їм подібні.
На початку творчості – це великий творчий порив, а завершення творчого акту – це мідні труби пекла: дріб’язкова й неварта боротьба з видавцями, блошині укуси критиків і оплевывание шедевра самовдоволеними товстосумами. І Мартін не може вийти із цього порочного кола.
Джек Лондон додав цій проблемі “вічне” значення. Адже його герой – художник, що вийшов з народу, а це явище, що стало характерним лише в XX столітті. І сутність цієї драми не вичерпується тим, що Мартіна чекає вбогість і що він витратить весь відпущений йому запас творчих сил, перш ніж до нього прийде визнання. Безсумнівно, він міг би зробити більше й не розплачуватися за кожний свій крок у мистецтві, якби не приніс у нього зовсім новий життєвий досвід і своє суворе світовідчування.
Жорстокий парадокс долі Мартіна в тім, що з кожної нової переможеної *ним вершиною культури, з кожним новим збагненим їм секретом творчості він усе більше віддаляється від того миру, що харчував його творчі сили. Його не зрозуміє португалка, що давала йому крохи, відібрані у власних обірваних дітей, не прочитає його й фабрична робітниця, готова віддати за нього життя. І це зрозуміло, тому що між автором філософського памфлету про Метерлинке й дівчину з народу, за все життя кілька разів побывавшей у дешевих театриках для “плебсу”, лежить духовна прірва.
Мартін Ідеї виявляється серед двох мирів, у порожнечі, ізоляції, і його індивідуалізм – лише неминучий наслідок пережитої їм відчуженості від усіх. Воістину трагедія одинака. Молодий художник ніколи не зможе сидіти почесним гостем на літературних ранках, ловлячи на собі захоплені погляди меценатствующих матрон, і вже не здатний, скинувши накопичений вантаж культури, спуститися до свого миру. Конфлікт, приведший його до загибелі, нерозв’язний, покуда, за словами Уитмена, “великий поет не знайде собі й великої аудиторії”.
Це не капітуляція. Це теперішня мужність щирого художника
(2 votes, average: 5.00 out of 5)