Як дивно складалося в Україні розуміння патріотизму. Ми й досі соромимося його, хоч увесь світ давно визнав патріотизм одним із природніх і високих почуттів громадянина будь-якої країни. Може, так сталося тому, що український патріотизм дуже часто заміняли словосполученням “буржуазний націоналізм”?
Саме так картали поета Євгена Маланюка за те, що він просто любив Україну і не тільки мріяв, а й діяльно прагнув відновлення її державності. Саме тому його поетичне слово, часом різке, звернене до приспаного сумління земляків. Зокрема,
Необорима соняшна заглада – Віки, віки – одна блакитна мить! Куди ж поділа, степова Елладо, Варязьку стать і візантійську мідь?
Він називає Україну степовою Елладою, а потім з’являється й ціла низка похідних образів із часів античності, аби підкреслити включеність України в історію та культуру світу як окремої держави. Про втрачену державність нагадують слова про варязьку сталь і візантійську мідь. А для Маланюка це дуже болюче питання, адже він любить свій народ по-справжньому.
Його патріотизм загострений ностальгією, бо він більшу
А мені ти – фата-моргана На пісках емігрантських Сахар – Ти, красо землі несказанна, Нам немудрим – даремний дар!
Невже даремний? Часто у віршах поета зустрічаємо іронію з приводу приниження, малоросійськості його земляків. Але то з любові, яка боліла йому завжди через трагізм історії його народу. Максималізм Є. Маланюка в оцінках історичних шляхів українців пояснюється саме діяльним відчуттям щирого патріота й вірою:
Ти не загинеш, мій народе, Пісняр, мудрець і гречкосій… Крізь дим руїни – Україну Новий узріє чоловік.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)