“Навкруги тонула Росія Блоку”, – саме так писав у поемі “Добре” Маяковський, говорячи про явище, якого ні до, ні після не було. Росія для Блоку не просто тема, це цілий мир, наділений своїми рисами, заповнений особливими образами й символами. Знову й знову поет вертається до міркувань про трагічне минуле Росії, про її історичне призначення, про її особливості, про її багатостраждальний народ. Ця тема прийшла до автора не відразу – він переймався нею поступово, переборюючи вузькість і суб’єктивну обмеженість своїх ранніх віршів,
Один з перших віршів, де Блок звертається до образа своєї Батьківщини, – вірш “Гамаюн”. Поет міркує про шляху Росії, виконанням трагедій: Віщає ярмо злих татар, Віщає страт ряд кривавих, Я боягуз, і голод, і пожежу, Лиходіїв силу, загибель правих… У той же час автор віддає данину й пейзажні описи: його тягне прекрасна сторона, де –
Розгулялася осінь у мокрих долах, Оголила цвинтаря землі, Але густих горобин у проїзних селах Червоні кольори зарозвівається видали. Два символи – широке поле й дорога – надалі часто визначають блоковское
Перші вірші Блоку повні прекрасних, але відвернених описів. Батьківщина представляється героєві лише в мріях:
Дрімаю – і за дрімотою таємниця,
И в таємниці – ти почиешь, Русь.
Але вже тоді поет не тільки зображує російську природу, перекази “старовини глибокої”, але й зауважує (“так я довідався у своїй дрімоті”) “країни рідної вбогість”. Минуле Росії повно трагедій, її сьогодення безрадісно, її майбутнє – “у тузі безбережної”. Така країна, про яку пише Блок.
Але – “як і жити й плакати без тебе”? Поет вірить у майбутнє батьківщини: “Не пропадеш, не сгинешь ти”. У циклі “На поле Куликовом” автор пише про довгий шлях Росії, шляхи боротьби, вічного бою:
ПРО, Русь моя! Дружина моя! До болю
Нам ясний довгий шлях
Наш шлях – стрілою татарської древньої волі
Простромив нам груди
Майбутнє Росії визначено її минулим, якому призначено “збуватися” знову й знову. “І повториться всі, як встарь”, – писав поет в іншому своєму вірші. Циклічність, багаторазовість що відбувається підкреслюються повтором слова “знову” (“і знову, знову вони кричать”), а також прийомом “спогаду”, дізнавання героєм подій що відбуває:
Але довідаюся тебе, початок
Високих і заколотних днів!
Поет говорить про передчуття корінного ламання в долі країни. Взагалі, всі його вірші про Росію після 1907, роки повні ледь уловимого, але все-таки виразного, хоч і незрозумілого й самому авторові гулу, що згодом Блок назве “музикою революції”. А тим часом у віршах його звучать напівпитання, напівзаклики:
Доколе матері тужити?
Доколе шуліці кружляти?
У своїй творчості Блок бачить Росію в майбутньому не селянським раєм, як Єсенін. У вірші “Нова Америка” (саме так визначає поет країну свою) він описує край, де “чорніють фабричні труби”, де “заводські стогнуть гудки”. Росія “новим обернулася ликом”, і поета хвилює тепер “інша мрія”.
А потім була війна, на яку Блок відгукнувся – не міг не відгукнутися рядом віршів. Війна – жахлива трагедія, важке випробування для країни:
Ми – діти страшного років Росії
Забути не в силах нічого
Революція 1917 року надихнула поета на створення поеми “Дванадцять”. У ній він показав катастрофу старої, буржуазно-поміщицької Росії й початок зародження нової. Блок не дає відповіді на питання: “Який вона буде?” Він не стає ні на сторону тих, хто вопиет: “Загинула Росія”, ні на сторону повсталих, які здатні “пальнути кулею у святу Русь”. Поет уникає однозначних оцінок, але – жертва, вождь або слуга – він має намір бути в гущавині подій, у центрі життя своєї країни, свого народу
Відразу ж після поеми “Дванадцять” Блок пише революційно-патріотичну оду “Скіфи”, що продовжує давню традицію російських класиків, що неодноразово зверталися до теми шляхів і доль Росії, її ролі в цивілізованому світі. Це традиція Пушкіна, Лєрмонтова, Некрасова, Тютчева, Брюсова. Так, у вірші Брю-сова “Старе питання” герой міркує про те, “хто ми в цій старій Європі?”.
Багато в чому цьому добутку співзвучні й “Скіфи”. Однак Блок поставив це питання вже в новій історичній обстановці, по-новому.
В “Скіфах” Блок бачить Росію в минулому щитом “меж двох ворожих рас”, країною, чиї багатства грабувалися протягом довгих століть (“збираючи й плавлячи наші перлини”), Це країна, що здатна любити й ненавидіти, здатна відстояти себе в століттях, здатна стати оплотом усього кращого, що було створено людством. Це країна – сфінкс, загадковий і незрозумілий для старого миру, суперечливий і багатогранний:
Ми любимо все – і жар холодних числ,
И дарунок божественних бачень,
Нам виразно все – і гострий галльський зміст,
И похмурий германський геній…
Подібного роду протиставлення Росії Заходу – традиційний мотив російської літератури. Високе й жертовне призначення Русі – тема багатьох добутків, а слова Тютчева давно стали крилатими: “У їй особлива стать”. І Блок повністю розділяє ця думка. З метою емоційної виразності поет використає при описі російського характеру, багатогранній росіянці душі антонимические словосполучення, оксюморони: ненависть – любов, радіючи – уболіваючи, жар холодних чисел, важкі ніжні лабети
За словами А. Ахматовій, Блок все своє життя присвятив розгадці таємниці двох сфінксів: своєї душі й Росії. Безсумнівно, у лірику поета втілений образ Батьківщини – такий, як неї бачив Блок, і любов до якої він проніс через все своє життя. І убожіючи Росія з її сірими хатами, і “нова Америка” по-своєму дорогі авторові:
Так, і такий, моя Росія,
Ти всіх країв дорожче мені
Інакше й не може бути. Теперішній поет любить свою країну завжди, навіть якщо вона вбога, несправедлива, порочна. Любов Блоку до Росії – безоглядна, безумовна, біс^ корисливий. Її вищий прояв – сама поезія автора. Росія у всіх її іпостасях завжди буде жити у віршах поета, у його безсмертних рядках:
Ідуть століття, шумить війна,
Встає заколот, горять села,
А ти все та ж, моя країна,
У вроді заплаканої й древньої
(1 votes, average: 5.00 out of 5)