800 років нас відділяє від того часу, коли з’явилася велична пам’ятка нашої літератури. І, маючи надзвичайно велику художню силу, не загубилося у віках. Воно живе і досі повнокровним життям, сповнюючи сучасне покоління гордістю за минуле свого народу, за його високу культуру.
“Слово” було знайдено на початку 90-х років ХУІІІ ст. знавцем давніх рукописів істориком і археологом графом Олексієм Івановичем Мусіним-Пушкіним серед ярославських рукописів (Хронограф, “Сказаніє про Індію богату”, “Сказаніє о премудрого Акіра”,
Вчений зацікавився пам’яткою, почав вивчати текст, яким зацікавилися і його друзі (історик Бантиш-Каменський і його помічник Маліновський). За порадою їх Мусін-Пушкін вирішив опублікувати текст. Головним редактором був Маліновський.
З’явилось “Слово” в 1800 р. хоча в 1797 р. вже з’явилися замітки про цю пам’ятку у французькому журналі, у якому порівняно “Слово” із “Піснями Оссіана” – давнього шотландського барда, які з’явились на світ в 1762 р. і користувались виключною популярністю. На той час ще ніхто
Це пам’ятка сприймалась як маніфест перед романтизму, який прийшов в європейському літературному процесі на зміну класицизму.
Готуючи до видання текст, видавці знали, що ця пам’ятка викличе великий інтерес в “любителів російської словесності. На кінець, в 1800 р. “Слово о полку Ігоревім” побачило світ окремою книгою, що включала передмову з характеристикою епохи і причин походу Ігоря на половців. В кінці передмови видавці повідомляли про труднощі розуміння деяких висловлювань і т. д. Давньоруський текст було надруковано паралельно з перекладом і супроводжувався змістовними примітками-історичними, географічними і лінгвістичними коментарями.
Закінчувалось видання генеалогічною таблицею російських князів, які згадувались у “Слові”.
Книга мала успіх. Видання “Слова” було великою подією в літературному і культурному житті початку ХІХ ст. І саме з 1800 р. розпочинається інтенсивне вивчення пам’ятки, з’являються переклади давньоруського тексту.
Але в 1812 р. оригінал під час пожежі московської разом з усім зібранням рукописів Мусіна-Пушкіна згорів. Таким чином для нас залишилось лише оце 1 видання, яке збереглося в невеликій кількості екземплярів.
В 1864 р. акад. Пекарський серед бумаг імператриці Катерини ІІ знайшов копію “Слова”, зроблену для неї Мусіним-Пушкіном.
В 1813 р. виник особливий інтерес до “Слова”. Точилися суперечки, коли ж виникло “Слово”? Мусін-Пушкін і Маліновський вважали, що вкінці ХІУ – поч.
ХУ ст. І лише в 1818 р. Калайдович знаходить у зібранні псковських рукописів пергаментний рукопис Апостола (1307 р.), на останній сторінці якого поміщену цитату, перероблену із “Слова”.
Також існували гіпотези про те, що “Слово” – містифікація кінця ХУІІІ ст. на зразок “Пісням Оссіана”.
В 1938 р. французький вчений Андре Мазон надрукував серію статей про “Слово”, які вийшли окремою книгою в Парижі 1940 р. Він твердив, що “Слово” – це підробка, що належить Бантиш-Каменському, що воно написано як стилізація “Задопщині”. Але жодним словом не згадав Апостол. Критика доказала необгрунтованість і безпідставність цієї теорії (М.
К. Гудзій, В. Адріанова-Перетц, Д. С. Лихачов, Л. Махновець).
У 2000 р. у журналі “Критика” з’явилися статті американських вчених Кінана та Дж. Грабовича, які знову підняли проблему недостовірності пам’ятки. Вони наголошували, що це підробка кінця ХУІІІ ст. Їм заперечили своїми статтями Б. Яценко, О. Мишанич, П. Білоус та ін.
Як вже згадувалося, наукове вивчення “Слова” почалось на початку ХІХ ст., але не закінчилось і зараз. Вся історія вивчення “Слова” в мініатюрі відтворює історію нашої науки. Один бібліографічний список літератури про “Слово” складає велику книгу (праці Єрьоміна, Білецького).
При вивченні пам’ятки постає ряд Проблем:
1 проблема. Проблема тексту. Текст, що дійшов до нас потребує реставрації, прочитання “темних місць” – місць взагалі незрозумілих чи, що вимагають додаткового пояснення (в рукописі не було проміжку між словами, тому перші видавці деякі слова невірно розуміли.
Наприклад: “а мой ти куряни свЂдоми к мети… (говор. “буй тур” Всеволод (Мої курчани в мету стріляло), а треба: (къмети – воїни, дружинники) тобто мої куряни – свідомі воїни).
Пройшло майже 190 років із дня виходу “Слова” із дня виходу “Слова” у світ. В цей текст (за підрахунками проф. Єрьоміна) потрібно внести приблизно 60 поправок, 2 перестановки, 3 місця безнадійно зіпсуті, 2 піддаються приблизному тлумачення.
2 проблема. Коли було написано “Слово”? ( Звертання до Яр. Осмомисла, а він помер 1 жовтня 1187 р. повернення сина Ігоря з полону 1187 р.
3 проблема. Хто автор “Слова”?
Перейдемо до самого “Слова”, до аналізу змісту і художньої своєрідності.
А)історична основа “Слова”. Згадується про похід Ігоря в Суздальському літописі (Лаврентіївський список) і Київському літописі (Іпатіївський список). Найдетальніше веде розповідь Київський літопис під 1185 роком.
Це дало автору сюжет для “Слова”. “Слово” в багатьох деталях нагадує цю літописну оповідь: та ж мотивація вчинків героїв, та ж послідовність і чергування. Співпадають і деякі цитати. Не виключена можливість, що автору літописної оповіді було відомо про “Слово”. І знову ж виникає питання – що з’явилося на світ першим?
Темою пам’ятки є скорбота автора про долю землі, гіркі роздуми про біду, яку завдають кочівники Русі, бажання знайти вихід із складної ситуації – така основна тема “Слова”.
Зміст пам’ятки розкрито в рамках високохудожньої оповіді про похід Ігоря Святославина на половців.
Композиційно поділяється на три частини: вступ, власне оповідь і заключення. Зупинимось на кожній з частин.
Вступ у творі передує розповідь про відповідні події, він прямо не пов’язаний із подальшим викладом, він займає у тексті цілком самостійне положення.
Присвятив його автор не Ігорю, не його походу на половців, а проблемі, як оповідати, якого принципу дотримуватись у розповіді: чи повести “старими Словесами” чи за “билинами сего времени”.
Боян у зображенні автора поділений усіма ознаками ідеального “піснетворця”. Образ його виведено в гіперболізованому плані: він – “вещий”, він – бога Великого внук, він розбігається “мыслию по древу”, “сірим вовком по землі”, “шизим орлом під облаки”, описуючи ту чи іншу подію, він розумом літає під “облакы”, коли бере гуслі, то віщими перстами співає славу князям.
В науковій літературі неодноразово наголошувалось на риторичності вступу. Риторична природа твору дійсно не підлягає сумніву. Перед нами діалог автора з читачем на тему, як написати пропонований твір.
Діалог умовний.
Вступ не є випадковий у тексті, він обов’язковий у тексті. Автор тут дотримується відповідної традиції: він переслідує цілком конкретну мету – підкреслити урочисту спрямованість твору, настроїти читача на “високий” незвичайний порядок думок. Вступ є закономірною частиною “слова” і завжди, як правило, носить риторичний характер і написаний у формі умовного діалога автора з читачем, зміст такого діалогу буває різний у залежності від хисту автора, від змісту твору Але завжди це попередження автора про зміст всього твору чи запрошення автора взяти участь у наступному “словесному” торжестві, чи висловлюється безсилля гідно прославити подію чи героя, якому присвячено “слово”.
Вступ такого типу міцно утвердився у практиці церковного красномовства Київської Русі.
Далі іде розповідь про похід Ігоря на половців; вихід Ігоря в похід, перша сутичка з половцями, битва, внаслідок якої Ігор потрапляє в полон, сон князя Святослава, його “золотее слово”, плач Ярославни, розповідь про втечу Ігоря з полону.
Тема пам’ятки розкривається через призму образної системи. Тут виведено кілька груп образів: образи князів, образ автора, жіночі образи (образ руської землі), образи воїнів.
Ігор, Всеволод, все “Олегові хоробре гніздо” користуються у автора помітною симпатією, показані як кращі представники сучасного автору покоління князів, як хоробрі воїни, що захищають рідну землю.
Військову невдачу Ігоря автор пояснює не стільки особистою поведінкою Ігоря і Всеволода, скільки історичними умовами. Винуватцями цього він робить усіх князів.
Заклик князів до єднання для захисту Русі – так можна коротко сформулювати ідею “Слова”.
Жанр пам’ятки. Думки розходяться. Одні вважають, що це – 1)пісня, поема. Інші заперечують – 2)вважають, що це повість, військова пам’ятка давньоруської прози (перекладні військові повісті “Девгенієво деяние”, “Історія Іудейської війни” Йосифа Флавія).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)