Головне, що поєднувало творчість цих поетів і особливо залучає нашу увагу їхнім добуткам, це глибока любов до Батьківщини, до Россі й незмінна віра в її велике майбутнє. Різна доля названих поетів, що по-різному пережили трагічний період в історії Росії. Але кожному з них довелося випити із чаші страждань, що випали в той час на частку Батьківщини й народу.
Талановиті вірші М. Цветаевой довго не публікувалися. А коли побачили світло, стало ясно, як гірко переживала поетеса долю своєї батьківщини й народу, утягнених у криваву й безглузду війну.
Безсоння мене штовхнула впуть. ПРО, як же ти прекрасний, тьмяний Кремль мій Сьогодні вночі я цілу в груди-
Всю круглу воюючу землю!… Нещастя народу – от що простромило її душу Чим прогневали тебе ці сірі хати,- Господи й для чого стільком прострілювати груди! Поїзд пройшов, і завили, завили солдати,
И запилив, запилив відступаючий у шлях…
У роки народного горя, ще не цілком розуміла причини й масштаби його, поетеса всім серцем відгукнулася на цей плач народний. М. Цветаева уважно придивлялася до тих змінам, які принесла країні революція. Їй завжди був далекий
Два на миру в мене ворога, Два близнюки нерозривно злитих: Голод голодних – і ситість ситих!
Виявившись в 1922 р. в еміграції, М. Цветаева залишалася вірної своєї любові до рідної Москви, до Росії, до російського народу, до російської культури. На все життя зберегла вона гостре відчуття, “що зарозвівайся в Кремлі Легше дихається – чим на всій землі!”
Щемливою тугою перейняті вірші, присвячені розлуці з батьківщиною, з багатьма близькими, з якими “відстань: версти, милі… рас – ставили, рас – судили… по двох різних кінцях землі…”
В 1925р. з яким смутком пише вона:
Росіянці жита від мене уклін, Ниві, де баба заститься Друг!
Дощі за моїм вікном, Лиха й дурій на серце…
Мотив “Росія, батьківщина моя!”, ностальгічно пофарбований, звучить і у вірші “Батьківщина”(1932р.) Тут гірка свідомість “роз’єднаності неразъединимого”: “батьківщина моя” і одночасно “чужині”. А далі визнання:
Настільки батьківщина й сталь Доля, що всюди, через всю Даль – всю її із собою несу!
Тема батьківщини звучить і в останнім циклі віршів – антифашистських віршів, тема батьківщини й в “Віршах до Пушкіна”, і в “Віршах до сина” з наполегливою радою : “Їдь, мій син, у свою країну…”Марина Цветаева повернулася в Росію, але в 1939р., у самий розпал репресій, що трагічно позначилося й на її долі…
Природно, що в поезії А. Блоку, поетичний дарунок якого так високо цінувала М. Цветаева, тема батьківщини розкривається інакше. Першим втіленням цієї теми у творчості Блоку став вірш “Осіння воля” (1905р.). Тут висловлене найдорожче – переконання, що в любові до батьківщини – порятунку людини, що неможливо представити свою долю у відриві від долі батьківщини: “Як жити й плакати без тебе!”
Вершиною патріотичної лірики Блоку з’явився цикл “На поле Куликовом”(1908р.)
Хоча Блок звертається до минулого Росії, воно завжди перегукується із сьогоденням. Похмура обстановка в Росії напередодні першої світової війни ототожнюється з татарською навалою:
Але довідаюся тебе, початок Високих і заколотних днів! Над вражим станом, як бувало, И плескіт і труби лебедів
Передчуття прийдешніх подій виражено поетом у рядках, що стали крилатими:”И вічний бій! Спокій нам тільки сниться…” Через всю творчість Блоку червоною ниткою проходять його міркування про історичні долі Росії, про майбутнє його “фатальної, рідної країни!” Революцію Блок прийняв як рятування від “старого миру”, “страшного миру”. Дванадцять апостолів революції в поемі “Дванадцять”(1918р.) символізують новий мир. І як символ народження нового миру “у білому віночку із троянд – спереду – Ісус Христос”.
Блок вірив в очисну представлялося поетові як “велике відродження під знаком мужності й волі. Сказаним не вичерпується тема батьківщини в лірику Блоку. Адже їм написана прекрасна ода “Скіфи”, у якій поет знову, уже після революції, міркує про історичні долі й завдання Росії.
Йому належить прекрасні зразки пейзажної лірики, де знову ородине.
А Єсенін, що як би перегукується у своєму визнанні з іншим великим поетом – з Лєрмонтовим: Але люблю тебе, батьківщина лагідна А за що – розгадати не можу
Виходець із народного середовища, Єсенін віддав своє серце поета російському селу, російській природі: “Однаково залишуся я поетом золотий, бревенчатой хати”. Гірко було усвідомити йому, що час революційних змін не принесло доброго, світлого в життя селу, не вийшло “мужицького раю”.
Але голос Єсеніна, що оспівує “Русь, малинове поле”, “нескінченне синє, ніжне”, “блакитна Русь” з її зеленими лугами, золотавими осінніми лісами, був підхоплений одним із самих талановитих поетів нашого часу
Ця муза не стороннього дня
З нею люблю, обурююся й плачу Багато значить вона для мене, Якщо сам я хоч що-небудь значу, писав Н. Фляків про Музу Єсеніна
Творчість Рубцова – це щира пісня про любов до Батьківщини, до Росії, що продовжує святі традиції поетів “Срібного століття”, що виховують у нас любов до нашою дорогою, що страждає, але прекрасній Батьківщині
(1 votes, average: 5.00 out of 5)