Можна запропонувати зрівняти пейзаж глави XVІ з пейзажем пушкінського “Зимового ранку”. Є чи в них щось загальне? Читачі зауважують, що й там і тут рисується “мороз і сонце”, “сонячна зима”. Усі зауважують і подібність окремих деталей.
У Пушкіна: “Блищачи на сонце, сніг лежить; Прозорий ліс один чорніє”. У Некрасова: “Морозно. Рівнини біліють під снігом. Чернеется ліс спереду…”, “Рівнина в алмазах блищить…”
Але подібні картини природи поети сприймають зовсім по-різному. І цілком зрозуміло чому. Пушкіна
Необхідно, щоб усі побачили тут певну закономірність: людина по-різному бачить природу залежно від того, яке його щиросердечний стан. Мир природи сам по собі не зол, і не добрий. Але людина всім своїм життям пов’язаний із природою, воно частина її, її дитя і її хазяїн, її друг або її ворог. Він персоніфікує природу, він як би наділяє її своїми думками й почуттями, бачить її те доброї, те злий
Друга частина поеми малює відношення людини до природи й відкриває
У лісі, куди входить Дар’я, спокій здається “мертвим”, “могильним”, тому що й автор, і його героїня, і ми, читачі,- усе є під враженням похорону Прокла… Але ліс не вболіває й не загрожує: він просто байдужий до того, що відбувається з нами, його не зможуть торкнути тужливі пісні (скарги) і “глухе, нищівне виття” нещасної вдови
Коментуючи другу частину, треба звернути увагу нас на особливість її композиції: тут картини життя селянської сім’ї передані не прямим описом, а через свідомість селянки. Спочатку Дар’я подумки говорить із покійним чоловіком – і розмова цей нагадує пісні й голосіння, потім, коли неї огортає чарівний сон, у її свідомості змішуються спогади про найясніші дні життя й мрії осчастье.
Тут знову бажані зіставлення тексту поеми з фольклором, із сирітськими й овдовілими піснями й голосіннями. Є безліч фольклорних добутків, близьких за духом і за формою до пісень і голосінь Дар’ї, наприклад:
Прий-те весна червона, Запек-те в лісі пташечки Загорюем-то ми, сироточки,
Без рідний^-те панотця!
Як у селянських піснях, у некрасовской поемі не тільки вдова залишається нещасної, сиротіє й земля-годувальниця:
Витече, витече за ніч Все наше матінка-жито… Де ж ти, Прокл Севастьянич?
Що підсобляти не йдеш?..
Зіставлення поеми й народних голосінь дає можливість сказати й про трискладовий вірш. Читачі згадують двусложние розміри вірша, приводять приклади. Читач скаже про те, що Некрасов уперше широко ввів трискладові розміри, що рідко застосовувалися його попередниками й сучасниками. У цьому позначилася близькість некрасовской поезії до народного вірша. Народна поезія не застосовує таких же точних і “чистих” розмірів, як література.
Але в селянських піснях і голосіннях найчастіше зустрічаються трискладові стопи. Можна показати в цьому випадку розміри тільки що процитованого голосіння
Зв’язок некрасовской поеми з народною творчістю висвітлює одну з важливих сторін народної свідомості – його поетичність. Перечитаємо картини весілля первістка – Гриши (гл. XXІІІ).
Сумно й плавно рухаються думки вдови: вона уявляє собі довгі ночі без милого, заповнені ткацькою роботою, тонкі й добротні полотна, які натче до весілля ласкавого сина, сватовство й весілля. Все це так яскраво зображено, що бачиш нареченого й наречену, чуєш дзенькіт бубенцов перезви (низка святково прибраних саней з гостями).
И с такою ж художньою силою зображена далі страшна подія: рекрутчина, що загрожує синові. Як буває в народних піснях, тут вибудовується два ряди зв’язаних між собою картин, що зображують темне, грізне, страшне в природі й лихо в людському житті. Спочатку “темний ліс”, “сірий волчище”, що виходить із лісу: “Чию він вівцю віднесе?”, “чорна хмара” над селом, “стріла громова”: “У чий вона будинок догодить?” Потім розкривається інший, ще більш страшний зміст цих картин:
Вести недобрі ходять у народі, Паріям недовго гуляти на волі, Скоро-рекрутський набір!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)