Оповідання Носова “Лялька” змушує задуматися про моральну чистоту людини. Старий Акимич і його співрозмовник неквапливо бредуть по вулиці. І раптом увага Акимича залучає зламана лялька. “У брудному пришляховому кюветі валялася лялька… Світлі шовковисті волосся на голові були місцями обпалені, очі видавлені, а на місці носа зяяла діра, пропалена, мабуть, сигаретою.
Хтось зірвав з її плаття, а блакитненькі трусики зірвав до самих черевиків, і те місце, що колись закривалося ними, теж було поколото сигаретою”.
Здавалося б,
Чому ж так розбудовує його вид знівеченої іграшки?
Як він сам говорить своєму співрозмовникові, лялька – це подоба людини. Не випадково саме при погляді на гарних, ошатних ляльок у людини часто піднімається настрій, пригадується все гарне, що було з ним у дитинстві. Людина, чиста душею, ніколи не зламає іграшку, а тим більше таку, котра має людський вигляд. Є щось трагічне в тім, що на дорозі валяється лялька без голови або ніг
У цьому
Акимич вирив для ляльки теперішню могилку. Він немов хоче сховати від людських очей все погане, що навіває тяжкі й сумні міркування. Після того як Акимич закопав ляльку, він зі смутком говорить: “Усього не закопати…”
Кожна дія має певні наслідки. Спочатку люди равнодушно проходять повз знівечених ляльок, потім вони стають абсолютно байдужними до людського горя. Дитя, що грає з лялькою, дає їй людське ім’я, ділиться смачним частуванням і робить товаришем своїх ігор. Багато хто в дитинстві ставляться до ляльки, як до живої істоти
И такі люди вже ніколи не спотворять гарну іграшку. І вуж тим більше не кинуть знівечену ляльку на вулицю на загальний огляд
Також в оповіданні “Лялька” зачіпається тема рідної природи. У кожної людини є рідні місця, які залучають його більше всіх казкових крас на світі. Але як байдужий буває людина до рідної природи!
Описуючи ріку, письменник говорить: “Часто тут кружляють, ніяк не можуть вирватися на вільну воду тріска, водорості, що стирчать горлечком нагору пляшки, уламки всюдисущого пінопласту”… Хіба не людина винна в тім, що в ріці виявляється стільки сміття? У такий спосіб людин поступово губить рідну природу, і залишається на землі усе менше й менше місць, що викликають радість і замилування
В оповіданні Носов із прикрістю описує спустошення й повільну загибель краси, багатства природи. Ріки стають дрібніше, заростають тванню, травою й уже не радують око так, як це було раніше. Не стало риби в ріці, поступово зникає все, що зовсім недавно жило й розвивалося. Оповідання робить тяжке враження.
Але разом з тим він змушує читача задуматися. Задуматися про вибір людини, що сам вирішує, які справи йому творити – добрі або злі. І лялька, і природа, що гине, – все це на совісті людини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)