Видатний український прозаїк межи двох століть, М. Коцюбинський оновив українську художню прозу і темами, і жанрами, і художніми засобами. Бажання “вийти поза тісні межі тогочасного літературного напрямку” М. Коцюбинський реалізував у високохудожніх психологічних новелах, що стали окрасою не тільки української, а й світової літератури.
Зображуючи життя українського народу в різних його виявах, представляючи свою епоху і своє покоління у найхарактерніших вимірах – суспільно-політичному, морально-етичному й естетичному, –
Михайло Коцюбинський тонко відчував природу, вивчав фарби і кольори, бо він вважав що знання природи, її фарби “повинні приходити на допомогу слову”. “Щоночі тепер пожежі. Як тільки смеркне і чорне небо щільно укриє землю, далекий обрій враз розцвітає червоним сяйвом і до самого рання осінні хмари, наче троянди”. Так відбиває
Сумна картина дощової осені схожа на такий же невеселий настрій Андрія та Маланки, всіх заробітчан, що “йдуть та йдуть, чорні, похилені, мокрі, нещасні, немов каліки-журавлі, що відбились віл свого ключа, немов осінній дощ”. У повісті “Дорогою ціною” переважають чорний і червоний кольори. Природа виступає, як діюча сила, що бере участь у розвитку сюжету.
Пожежа в плавнях здавалась Соломії то червоними горами, то звіром-веле4 том, то вогняним морем. Вона розуміє своє безсилля перед стихією. Велику роль відіграє пейзаж у повісті “Тіні забутих предків”.
Одухотворений ліс, гори, Черемош – усе це створює казковий світ, на фоні якого і у якому розгортаються події твору. Чистою, природною красою овіяне кохання Івана й Марічки, від сил стихії гине Марічка і назавжди покидає цей світ, іде у казку Іван… Але особливе місце займають картини природи у новелі “Intermezzo”.
Пейзаж у новелі відображає не лише красу навколишньої природи, а й складний внутрішній світ героя, зміну його настроїв, думок, почувань. Пейзаж у новелі “Intermezzo” – це своєрідна лірична сповідь, виняткової краси пейзажна лірика, у якій, як сказав І. Франко, “якнайбільше живої крові і нервів” самого автора. Природа у новелі не статична, а динамічна – вся в русі і змінах настрою. “Ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба”; “пливе блакитними річками льон”; “біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл”.
Ця неземна краса, освітлена сонцем, створює погідний, сонячний настрій, торкає в душі найпотаємніші струни, що звучать, як “співуча арфа”, і водночас відроджує в ній те, що було притлумлене людським горем і неспокоєм: “Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає…” Пейзаж у Коцюбинського виграє особливими барвами. Це передусім пейзаж психологізований, той, який підсвітлює почуття і переживання: картина природи – це стан душі.
І водночас це пейзаж кольоровий, музичний, в якому краса душі і краса природи становлять одне ціле, взаємодоповнюючи і взаемопоглиблюючи одне одного. Кольорові й музичні образи, ліричні тони і напівтони синтезуються у творчості письменника в дивовижні “перла краси”, що є оздобою усієї української прози, зенітом її творчих пошуків і здобутків.
Твори Коцюбинського, як незрівнянного майстра слова, письменника з Божої ласки, що вивів українську прозу в ряд світових шедеврів, дають нам велику не тільки психологічну, а й естетичну насолоду.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)