XXI століття – століття інформаційних технологій. Загальновизнаним є той факт, що найбільшим багатством і найдорожчим ресурсом зараз є інформація. У зв’язку з цим величезне значення в житті суспільства набувають засоби масової інформації, так звані ЗМІ.
До них відносяться всілякі друковані та інтернет-видання, радіо і телебачення.
Безсумнівно, що телебачення є для більшості людей “вікном у світ”. Саме завдяки йому ми дізнаємося про те, що відбувається в нашій країні та за її межами, з’ясовуємо думки компетентних людей з
У зв’язку з цим виникає інше питання – про достовірність тієї інформації, що ми отримуємо з телебачення. В ідеалі журналісти, що працюють там, повинні бути чесні, неупереджені та об’єктивні. Крім усього іншого, вони повинні бути розумні і, бажано, талановиті. Але це лише ідеал.
У житті все набагато складніше.
“Притчею у язицях” стало питання про корумпованість та політичну несвободу телебачення, яке, на догоду влади або товстому гаманцю, інтерпретує події так,
Тому не дивно, що більшість молодих людей зараз відмовляються від значної частини телебачення на користь Інтернету, який, можливо, є одним з найбільш об’єктивних джерел інформації (принаймні, там можна знайти різні точки зору на будь-яке питання).
Але телебачення – це не лише інформація. Це освіта і виховання, а також розвага. Безперечно, що засоби масової інформації повинні виховувати молоде (і не тільки) покоління, просвіщати, “облагороджувати”, прищеплювати культуру. Звичайно, зараз більшість каналів на телебаченні є приватними структурами, і завданням їх власників здебільшого є заробляння грошей.
Однак думаю, їм варто пам’ятати про величезну відповідальність, яку вони несуть перед своїми глядачами. Адже телебачення має величезний вплив на формування світогляду молодих людей. Від того, якими будуть ці люди, буде залежати життя в майбутньому.
А це означає, що політика телебачення відіб’ється на всіх, в тому числі, і на власниках телеканалів.
Протягом довгого часу бурхливі дебати ведуться навколо передачі “Дом-2”. Її звинувачують мало не у всіх гріхах, аж до пропаганди мату і порнографії. Я вважаю, що це “куховарство” російського телебачення взагалі не можна назвати передачею – вона знаходиться “за межею добра і зла”. Питання в іншому – таких шкідливих передач-“пустушок”, що засмічують свідомість людей, на нашому телебаченні дуже багато.
Взяти хоча б горезвісний канал НТВ, який з оплоту демократії та лібералізму перетворився на “сміттєве відро”, звичайний смітник.
Як такі передачі впливають на людей, їх психіку і свідомість? Зовсім недавно на екрани вийшов фільм В. Манського “Невинність”, в якому автор показує, в тому числі, і наслідки “виховання” нашим телебаченням. Молоді люди копіюють образ життя і думки з екрану (особливо це стосується дітей з так званих неблагополучних сімей, у яких немає більш позитивного зразка для наслідування).
У результаті вони перетворюються на маріонеток, у яких не вистачає елементарних знань, щоб “жити своїм розумом”. Такими людьми легко маніпулювати, що й роблять люди типу творців “Дом-2” (що дуже яскраво показано у фільмі).
Але і це ще, як мені здається, не найголовніше. Адже за таким “маріонетковим стереотипом” люди існують не тільки в передачі, це стає їх життєвою позицією. Думаю, що люди-маріонетки вигідні багатьом діячам від політики, адже такими істотами, які не вміють думати і чинити самостійно, легко керувати.
Тоді само собою напрошується питання: раз ситуація в телебачення вигідна можновладцям, не їх це рук справа?
В ідеалі телебачення повинно робити кожну людину і суспільство в цілому краще. Що це означає? Воно повинно інформувати людей, утворювати і виховувати повноцінних особистостей і громадян своєї країни.
Суспільство ж, в результаті, повинно стати більш демократичним і толерантним, більш розвиненим і літеральним, більш гуманним і освіченим.
У реальності все відбувається з точністю до навпаки. Який же вихід із ситуації? Думаю, порятунок, як завжди, “справа рук самих потопаючих”. Потрібно, по-перше, усвідомлювати те, що відбувається на телебаченні, і критично ставиться до всякої інформації, яка до тебе доходить.
А щоб зробити це, потрібно розвиватися, виховувати в собі самостійну особистість. Лише тоді ми зможемо відрізнити “зерна від плевели”, лише тоді ми зможемо відстоювати свої права, лише тоді зміниться наше суспільство і держава, а внаслідок цього – і телебачення як відображення цієї самої держави.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)