Взято з посібника для абітурієнтів “Українська мова” Козацук Г. О.
Диктант 1
Він мало жив. Немов літак, що ховається за обрієм швидше, ніж доб’ється до нашого слуху шум його двигунів. Василь Симоненко зник за пругом життя скоріше, ніж долинув до нас могутній гук його серця, зарядженого тривогою двадцятого віку і любов’ю до української землі.
Це порівняння не точне, бо звук моторів неодмінно гине, а звук поетового серця, хитаючи серцями мільйонів, відроджується в душі народу.
Василь Симоненко коротким життям заробив
Його боліли всі кривди, завдані мозолям і пісням нашого народу, але найбільше його мучив сором за безбатченків і єзуїтів, що, лагідно посміхаючись, одрікаються народного звичаю, своєї мови й своєї матері.
Василь Симоненко писав просто. Цим він виділяється з-поміж своїх літературних ровесників, особливо з-поміж тих, які полюбляють словесне бароко. Не варто та неможливо накидати кому-небудь з письменників чужу простоту як взірець для наслідування.
Але треба говорити про істинну демократичність поезії Василя Симоненка.
Василь Симоненко
Диктант 2
А Віталик спить після втоми та виснаги… Хай відпочине, тоді він, й справді, що-небудь придумає, вона в нього вірить… Мабуть, з цієї віри в нього, в його здібності й зародилось ще в школі почуття до Віталика.
Для неї, яка з трійок не вилазила, було просто дивовижно, як він швидко все схоплював, який розум у нього бистрий, в трудні хвилини на виручку цілому класові приходила його догадливість, блиск його думки, його тямущість. Вона була певна, що в майбутньому його жде щось незвичайне, це ж із таких скромняг виростають ті, що стають потім відомими, роблять відкриття… Зараз у цій скруті він став ще дорожчий для неї, ніжність до нього росла, гаряче почуття вихоплювалось з душі через край… Як вона хотіла б зберегти його для днів всього того, що він міг би здійснити, винайти, відкрити!
У своїх мріях бачила вона його то в далеких океанах, то в отих зоряних космічних просторах, де Віталик у скафандрі прокладає дороги до інших планет… (За О. Гончаром).
Диктант 3
Сад наш на історичному місці. За даними всіх переказів і легенд, колись тут, на нашому острові, стояла деякий час Запорозька Січ, вирувало хоробре веселе козацтво. Дуже вдало обрали наші предки собі місце для табору, вже й тоді вони розумілися на тактиці та стратегії!… Острів, бачите, височіє, мов фортеця, обернута плечима до непрохідних плавнів, а лицем – на південь, до степу.
Найдрібнішу кінноту, дику татарву звідси можна було помітити за десятки кілометрів. Мій приятель Роман Романович, викладач історії, запевняє, що саме тут, на нашому острові, писали козаки свою знамениту відповідь турецькому султанові Магомету, який запропонував був їм перейти в турецьке підданство. І що лист писався саме тут – це дуже скидається на правду. Ще й ми, закладаючи сад, виорювали плантажними плугами козацькі пістолі, гармати-салютовки та каламарі.
Один точнісінько такий, як на картині у Рєпіна, наче оце з полотна випав.
Приїжджими археологами було знайдено на острові рештки козацьких доменних печей.
А ще пізніше, копаючи льохи для вина, знайшли ми і самого хазяїна Січі – запорожця.
Я, Микита Братусь, від них походжу. В глибині серця ношу переконаність, що листа турецькому султану було написано не без прямої участі одного з моїх пращурів. Ви запитаєте, які в мене дані?
Свідків, звичайно, важко виставити, але коли дивлюся я на тих мальованих запорожців, що стоять собі, з’юрмившись довкола писаря, і від душі регочуть, то почуваю, які ми з ними близькі вдачею, характером і навіть поглядами на турка (За О. Гончаром).
(2 votes, average: 4.00 out of 5)