Я втомилась… Ви можете сказати, що я ще занадто юна, аби так стверджувати, адже я не працюю в шахті чи не розвантажую вагони вечорами, тож це нічим не вмотивоване твердження. Насправді моя втома гірша: люди найбільше страждають не від фізичного виснаження, а саме від морально-психологічної втоми. Я дійсно втомилась…
Я втомилась від людської ненависті, підлості та грубощів. Щоразу, коли я з ними стикаюсь, я особливо гостро відчуваю, як на мене сильними хвилями, як на морі у шторм, накочує відраза, жаль, а згодом – втома.
Я часто чую
Зараз, коли я зустрічаюсь із людською підлістю, я намагаюсь зрозуміти: невже ми виховувались на різних планетах чи в різних галактиках? Невже те, що ви ображатиме людину, морально вивищить вас чи дасть змогу відчувати
Чи не пече воно їм ночами і чи не заважає спокійно спати після скоєного?
Я намагаюсь збагнути, яким чином можна викорінити жадобу, заздрість чи підлоту, але досі мені нічого не спало на гадку.
Я прагну зрозуміти, коли людина стає такою? Адже люди не народжуються на світ підлими й жорстокими, навіть в колисці вони лежать ще не маючи цих ганджів. Тобто виходить, що ці риси людина набуває сама, це абсолютно її вина.
Тобто цей вислів, який є темою мого твору, ще раз підкреслює, що всі ті риси, які є у людини, є лише проявом того, чи з гідністю вона витримала свої життєві випробування, чи дійсно праведно та справедливо вона чинила.
Перш ніж знову вчинити щось, спершу подумайте, яким чином це вплине на ваше сумління і чи дійсно потрібно комусь помститись, збрехати чи підвести. Адже ми – це те, що ми робимо.