Аналіз твору
Тараса Шевченка “Кавказ”
1845 р.
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: сатирична поема з елементами лірики та героїки. Іван Франко так писав про поему: “… це огниста інвектива проти темного царства… “
Тема: зображення загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі.
Головні ідеї твору: заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога – російського царату (співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої
Літературознавці про твір. У символічному образі Прометея Т. Шевченко показав незламність, титанізм народів, а в образі неситого орла – царат, який “карає… що день Божий добрі ребра й серце розбиває”. Та народ безсмертний, тому царат “не вип’є живущої крові”, “не скує душі живої”.
Як гімн нездоланності народів звучать натхненні слова: “Не вмирає душа наша, не вмирає воля”. Звертаючись до всіх народів, уярмлених царатом, Т. Шевченко закликає “Борітеся – поборете!”, бо “за вас правда”. Так забриніли в поемі виразні революційні
Головна частина поеми – це монолог російського колонізатора, звернений до горця. Колонізатор облудно запевняє, що хліб і хату ніхто в черкеса не відбере, а його самого “не поведе… в кайданах”. Загарбник обмовився, що він хотів би кинути горцеві його ж хліб, “як тій собаці”.
Колонізатор мріє про час, коли підкорені будуть платити податок навіть за сонце. Підступні завойовники закликають горців до “дружби” й обіцяють, що ті від них “багато б дечого навчились!”. У пориві захоплення собою загарбник вихваляється своєю культурою, християнськими чеснотами, а насправді демонструє власне варварство.
Він з гордістю повторює: “Усе добро… у нас!” Що ж, пригляньмося, яке то добро в російських можновладців. Багатозначна фраза “од глибокої тюрми та до високого престола – усі ми в золоті і голі” свідчить, що в Росії два антагоністичні класи: один – у золоті, а інший – голий, у злиднях.
Що ще є в царату? “Сибір неісходима!” Цей епітет ще глибше підкреслює бездонність цієї незамкнутої тюрми…
Закінчує поему Т. Шевченко інтимним зверненням до загиблого друга (якому й присвятив поему), “доброго”, “незабутнього” Якова де Баль-мена, який загинув не за рідну Україну, а “випив з московської чаші московську отруту”, отже, його вбивця – царат, а не горці (Б. Степанишин).
(2 votes, average: 4.50 out of 5)