Зимовий ранок. Іде сніг, укриваючи землю білою завісою. Сніжинки схожі на білі пухнаті зірочки. На вулицях стало затишно, начебто хтось розставив усе на свої місця. Це чарівниця-зима забрала все місто в казкове вбрання. На противагу цьому дивовижному пейзажу на окраїні міста коштує сірий будинок.
Там у цей час прокинувся юнак, він чомусь завжди був невеселий. Він устав з постелі, підійшов до вікна й побачив ріку, сковану льодом, на яку падали більші пластівці снігу. Юнак посміхнувся, адже це був один з тих деяких днів, коли в нього був гарний
Поле. Нескінченне смарагдово-зелене море запашної трави, по якому розкидані строкаті плями квітів. Там, у цьому букеті заходів, сиділи двоє. “Мені здається, що немає місця на землі прекрасніше, ніж це, де ми тільки вдвох, де ніхто нам не заважає”, – сказала дівчина. “Так. Краса!” – відповів хлопець. Так що ж таке краса?
Про неї так багато написано, нею захоплювалися за всіх часів. Може, це приваблива зовнішність, може, душу, може, природа, а може, любов?
Так, все це краса, але, на мій погляд, краса – це насамперед гармонія. Гармонія у всьому: у зовнішності, у душі,
Давайте придивлятися до себе й до навколишньої, і тоді ми побачимо щось прекрасне в нашому однотонному житті, адже “краса врятує мир”!
“Хто собі друзів не шукає, самому собі він ворог” Ці слова Шота Руставелі – золоті. Адже без друзів людини не може жити. До кого ти підеш, коли на душі важко? До друга, звичайно. У нас зараз входить у моду мати свого психотерапевта, до якого можна сходити, розповісти про щось наболілому.
Але я думаю, що не кожний зможе вилити душу перед практично незнайомою людиною. А от близький друг у нас – немов рідний. Він вас і вислухає, і допоможе чим-небудь.
Я вважаю, що життя без друзів дуже нудний. Ну що це за життя: навчання, будинок і знову навчання або робота?! Так само голова навкруги піде. Добре мати друзів, але краще, коли маєш деяких друзів, але таких, які за тобою у вогонь і воду підуть, чим багато друзів “на хвилинку”. Коли в тебе є що їм дати, або коли вони тебе бояться, тому що ти сильніше.
Таких друзів потрібно побоюватися. Є дуже гарне прислів’я: “Явний ворог – півбіди, а невірний друг – теперішнє лихо”.
І ще один аспект – старість. Похилі молодий, повний сил, ти з головою йдеш у роботу, у сім’ю. І відсутність друзів непомітно. Але коли ти постарів, пішов на пенсію, діти розахались їхалися – ти залишаєшся один, без друзів.
Але ж самітність наближає смерть. Ти постійно один, на всіх гарчиш, сидиш у чотирьох стінах, і тобі хочеться вмерти. А ті, у кого є друзі, постійно гуляють разом, ходять друг до друга в гості – їм добре, і старість не так помітна.
Люди, піклуйтеся про себе – шукайте й бережіть друзів! По природі людини недосконалий. Він схильний бачити в навколишніх скоріше негативні сторони, ніж позитивні. Більша частина суспільства так і робить і тому страждає від людської невдячності, нарікаючи на погане ставлення до себе.
Але ж, якщо розібратися, то можна помітити, що за кожною похмурою особою криється своя доля, єдиний і неповторний життєвий шлях. І напевно будь-яка людина має ті або інші позитивні якості. І як не буває ідеальних людей, так не буває й людей абсолютно поганих. От тільки розпізнати гарні риси характеру нам заважають комплекси й рутина нашого суєтного життя. Величезну роль у становленні світогляду грає література. Але, на мій погляд, письменницький талант неоднозначно впливає на позицію читачів.
У наш нелегкий час, на роздоріжжі сторіч і доріг, всі частіше виходять у світло книги, які із працею можна назвати літературними творами. І зараз, на жаль, прилавки книгарень заповнені дешевими бойовиками й детективами: ринок диктує свої умови. І мимоволі виникає питання: чи дійсно ми стали такими бездуховними? Вірю, що це тільки тимчасове явище й років через десять все стане на свої місця. На перший план знову вийде щира література, що несе добро й красу, що розкриває кращі людські якості.
Я твердо переконаний у тім, що вона навчить нас любити людини, цінувати в ньому всі те прекрасне, що дано йому від Бога.
І тоді менше стане конфліктів, затихнуть свари, перестануть гриміти пушки. І, непомітно для самих себе, ми станемо краще й мудріше. Це, звичайно, гарна гіпотеза. Але як хочеться, щоб вона втілилася в життя.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)