Сюрреалізм (tpp. surrealite – надреальне, надприродне) – авангардистська течія, котра виникла спочатку в літературі, потім поширилася на малярство, скульптуру та інші мистецтва. Вперше цей термін ужив французький поет Г. Аполлінер до одного із своїх творів, вкладаючи у нього значення “нового реалізму”‘. С як іманентне явище формувався на основі дадаїзму, живився філософськими джерелами інтуїтивізму (А.
Бергсон), фантазійного мислення (В. Дільтей) та фрейдизму (3. Фрейд), особливу роль відводячи у творчій діяльності підсвідомому та
Естетичну платформу С. поділяли П. Елюар, Л. Арагон, Ф.-Г. Лорка, П. Неруда та ін. Особливого поширення вона набула у малярстві (М. Ернст, І. Тангі, Р. Магрітт, П. Дельво та ін.), найповніше розкрившись у віртуозних полотнах С. Далі.
Пізніше С. зазнав глибокого розмежування та трансформації, переходячи на терени дизайну, декоративного мистецтва і т. п. В українській літературі С найвиразніше проявився у творчості Б.-І. Антонича, котрий випробував свій неординарний талант в аспектах багатьох тогочасних модерністських та авангардистських течій, не узалежнюючись від жодної. Його збірка “Ротації” (1938) збагатила нашу лірику енергійними сюрреалістичними видіннями. Серед сучасних поетів ознаки С. найбільш притаманні представникам об’єднання українських письменників “Слово” (В.
Барка, О. Зуєвський та ін.) і “київської школи” (В. Голобородько, М. Воробйов та ін.). Найповніше можливості цього стилю розкрилися у доробку Емми Андієвської, Б. Бойчука, Б. Рубчака, Ю. Тарнавського та ін., приналежних до “нью-йоркської групи”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)