1. О. Пушкін – геніальний поет, геніальний казкар. (Вихід у світ віршованих казок О. Пушкіна на початку XIX сторіччя в Росії став справжньою сенсацією. Читачі були у захваті, а от критика поводила себе стримано. Знайшлося чимало й таких критиків, які докоряли поетові за надмірне “ходіння в народ”, бо його “мужицькі рифми” суперечили вишуканим смакам.
Та поета це не засмутило. До того ж ті письменники, які раніше намагалися писати в жанрі літературної казки, віддали пальму першості О. Пушкіну і визнали його неперевершений талант.
Вихований на народних казках своєї няні Арини Родіонівни Пушкін ще за навчання в ліцеї задумав створити свою власну казку. Були спроби написати поеми “Монах”, “Бова”. Однак результатом усіх творчих задумів стала поема “Руслан і Людмила”.)
2. Поема “Руслан і Людмила” – тріумф поета-казкаря. (Такої казки в російській літературі ще не було. У невеликій за обсягом поемі вмістилася велика кількість казкових
Там на світанні хвиля лине
На берег дикий пісковий,
І тридцять витязів чудових
Із хвиль виходять смарагдових,
Та ще й дозорець їх морський…
(Український переклад М. Терещенка)
Після того як я прочитав казки Олександра Пушкіна, світ його фантастичних образів уявляється мені велетенським деревом – гіллястим і розлогим. Верхів’я того дерева сягає хмар, а коріння міцно врослося в “руську” землю.
Там цар Кащей над злотом чахне;
Там руський дух…
Там Руссю пахне!)
3. Значення творчості О. Пушкіна. (Взагалі творчість О. Пушкіна важко переоцінити. Він – не просто визнаний класик. Він – той поет, якого читатимуть усі народи в усі часи. Казковий світ Пушкіна, здається, увібрав у себе народні казки, і давні легенди.
Це наче доторкнутися до чогось вічного, сталого і прекрасного.
І я там був, і мед я пив;
Край моря бачив дуб зелений;
Під ним сидів, і кіт учений
Своїх казок мене учив.)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)