Стоїть явір над водою,
В воду похилився;
На козака незгодонька.
Козак зажурився.
Не хилися, явороньку.
Ще ти зелененький!
Не журися, козаченьку.
Ще ти молоденький!
Не рад явір хилитися
Вода корінь миє;
Не рад козак журитися
Так серденько ниє!
Ой поїхав в Московщину
Козак молоденький
Оріхове сіделечко
І кінь вороненький.
Ой поїхав в Московщину
Та там і загинув.
Свою милу Україну
Навіки покинув.
Гадав собі: насипали
Високу могилу…
Казав собі: посадили
В головах
Будуть пташки прилітати
Калиноньку їсти,
Будуть мені приносити
Од родоньку вісти!..
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Тяжким і небезпечним було життя козаків. Постійні мандри, походи, битви… Часто рідні й не знали, де поліг їхній чоловік, син, брат.
Та й сам козак не знав своєї долі. Тільки сподівався, що віддадуть йому товариші останню пошану як належить: насиплють шапками високу могилу-курган, посадять у головах червону калину. Іноді українським козакам доводилося гинути й за чужі інтереси, як от у пісні: “Поїхав в Московщину та там і загинув”. У пісні вжитий прийом поетичного паралелізму. Стан природи відповідає стану душі людини (явір похилився – козак зажурився).
Традиційно зустрічаються повтори, звертання, зменшувально-пестливі слова.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)