Ой у степу криниченька,
З неї вода протікає. (2)
Гей, там чумак сиві воли пасе
Та з криниці напуває.
Воли ревуть, води не п’ють.
Бо в Крим доріженьку чують. (2)
Ой Бог знає, та Бог і відає.
Де чумаченьки ночують.
Ой ночують чумаченьки
В чистім степу при долині, (2)
Розпустили сірі воли пасти
При зеленій муравині.
Умер, умер чумаченько
Та в неділеньку вранці, (2)
Поховали того чумаченька
У зеленому байраці.
Ой прилетіла сива зозуленька.
Та все “ку-ку” та “ку-ку”. (2)
– Ой подай,
Та хоч правую руку!
– Ой рад би я, моя мила.
Хоч обидві подати: (2)
Насипано та сирої землі.
Що не можу підняти.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Народна чумацька пісня “Ой у степу криниченька” оповідає про тяжку долю чумаків. Чумаки лагодили вози, запрягали волів, збиралися у валки й вирушали в довгу й небезпечну дорогу – у Крим по сіль. У мандрівці траплялися різні пригоди – і розбійники нападали, і хвороби чіплялися, і худоба пропадала.
Тому складено так багато журливих пісень про чумацьку долю, коли господарі після кілька-місячної подорожі
Взагалі, чумаки – перші купці, мандрівники, “жива газета”. Вони побували не лише в Криму, а у й Європі, в багатьох країнах, сприяли економічним та культурним зв’язкам між державами. У пісні зустрічається фольклорний образ зозулі з її віщуванням, постійні епітети (чистий степ, зелена муравина, зелений байрак, сира земля).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)