На горі високій Домовина України, Широка, глибока. Ото церков Богданова. Там-то він молився.
Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився. Мир душі твоїй, Богдане! Не так воно стало;
Москалики, що заздріли, То все очухрали. Могили вже розривають Та грошей шукають, Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають, Що й за труди не находять! Отак-то, Богдане! Занапастив єси вбогу Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка. Церков-домовину Нема кому полагодить!! На тій Україні,
На тій самій, що з тобою Ляха задавила! Байстрюки Єкатерини
Сараною
А їм і байдуже. Кажуть, бачиш, що все то те Таки й було наше.
Що вони тілько наймали Татарам на пашу Та полякам… Може, й справді! Нехай і так буде!
Так сміються ж з України Стороннії люди! Не смійтеся, чужі люде! Церков-домовина,
Розвалиться… і з-під неї Встане Україна. І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!..
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): На відміну від загальноприйнятої думки про те, що Б. Хмельницький зробив добру справу, підписавши угоду з російським царем на Переяславській
Разом з тим вірить, що розвалиться та “церков-домовина”, “і з-під неї Встане Україна. І розвіє тьму неволі. Світ правди засвітить… “